Заступник міністра освіти з питань цифровізації назвав ключові проблеми української освіти та шляхи їхнього вирішення

Якість дистанційного та змішаного навчання, бюрократія в закладах освіти, величезна кількість «паперового часу», який люди витрачають на незрозумілу, непотрібну роботу, відсутність якісних даних для аналізу, з якими можна працювати; брак цифрових навичок у співробітників — ключові проблеми української системи освіти на думку заступника міністра освіти з питань цифровізації Дмитра Завгороднього. 

«Також проблемою є незнання англійської мови, а відтак учасники освітнього процесу неспроможні працювати з безліччю англомовних ресурсів», — зазначив він в інтерв’ю DOU.

Крім цього, на думку чиновника, у сфері освіти в Україні досі існує чимало «аналогових» процедур: щось кудись принести, отримати довідки тощо без можливості зробити це онлайн.

Наразі Завгородній із командою намагається розв’язувати ці проблеми.

Стратегія МОН поділяється на п’ять компонентів.

Перший — інфраструктурний. Без того, щоб у кожного вчителя був комп’ютер, а у кожної дитини — гаджет, з якого можна приєднатися на дистанційний урок, — мрія не здійсниться. Це важливе завдання, найдорожче, але ми ним займаємося.

Другий — це контент. Треба, щоб у дітей був доступ до навчальних матеріалів, 3D-моделей, електронних підручників, можна було подивитися відео, пройти тести, онлайн-курси — без цього комп’ютер є іграшкою, а не освітнім інструментом. 

Третій компонент — цифрові навички, щоб наші вчителі могли користуватися сучасною технікою. «Бо якщо ми купуємо інтерактивні панелі, а потім їх ніхто не використовує або використовують так, як звичайну дошку чи телевізор, то це теж не школа нашої мрії. У школі нашої мрії вчитель вміє по максимуму „витискати“ можливості з технологій, є прикладом для учнів. А не так, як буває, коли діти показують йому, як увімкнути комп’ютер», — каже Завгородній.

Четвертий — це процеси та послуги. Чиновники хочуть, щоб діти вступали до закладів освіти, подаючи документи онлайн (і це вже працює). У п планах — скасувати усілякі довідки, «важливі звіти», щоб у школах були електроні журнали — я називаю це дебюрократизацією. Люди мають витрачати менше часу на паперову роботу, а процеси — ставати швидкими та непомітними», — каже Дмитро.

І останній компонент — щоб рішення були засновані на реальних і автоматично зібраних якісних даних.