Адвокат: в ухвалі суду про блокування сайту сумнівне майже кожне формулювання

Денис Овчаров, керуючий партнер АО "Овчаров і партнери", на прохання нашого видання проаналізував скандальну ухвалу суду, якою усіх українських провайдерів зобов'язано заблокувати за власний кошт веб-сайт, через який нібито розповсюджувалися наркотики. Далі - пряма мова Дениса Овчарова.

24.07.2019 року на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації було опубліковане повідомлення, спрямоване усім операторам та провайдерам текомункацій, про те, що на виконання ухвали слідчого судді Київського району про арешт майна, вони зобов’язані закрити доступ до веб-сайту legalizer.info/forums/KVAZIMIXER, який використовувався для придбання та збуту наркотичних речовин.

Так, суддя своєю ухвалою задовольнив клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області про арешт майнових прав, що виникають у користувачів мережі Інтернет при використані веб-ресурсу legalizer.info/forums/KVAZIMIXER шляхом зобов’язання усіх інтернет-провайдерів, що здійснюють діяльність на території України (а їх понад 7 тисяч), закрити доступ до вказаного сайту.

В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на те, що за допомогою вказаного Інтернет-ресурсу здійснюється злочинна діяльність щодо придбання та збуту наркотичних засобів, а тому його слід вважати засобом вчинення злочину. В свою чергу, на останні може бути накладений арешт  з метою їх збереження в якості речових доказів, чим і вирішив скористатись орган досудового розслідування.

При цьому, слідчий додатково зазначає, що оскільки веб-сайт є об’єктом права інтелектуальної власності, користувачі інтернет-ресурсу, які мають до нього доступ та можуть розміщувати на ньому будь-яку інформацію, фактично набувають права інтелектуальної власності. Таким чином, користування такими правами, по логіці правоохоронців, є способом вчинення кримінального правопорушення, а самі права – засобом (предметом). А оскільки, відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений не на будь-які права інтелектуальної власності, а тільки на майнові, то тільки на них і просив накласти арешт слідчий, однак, зазначаючи, що такі майнові права можуть бути використані в якості речових доказів у даному кримінальному провадженні (спойлер: насправді – не можуть).

Сумнівним з точки зору законодавства у цій ухвалі виглядає майже кожне формулювання.

Твердження про те, що у всіх користувачів сайту виникають майнові права є насправді помилковим і не відповідає дійсності. Можливість зайти на сайт та користуватись його функціоналом не можна вважати майновим правом інтелектуальної власності. Так само абсурдно було б стверджувати, що глядачі фільму отримують майнові права при його перегляді.

Також абсолютно безпідставним є висновок, що такі права можуть бути речовими доказами, оскільки вони не володіють їх основними ознаками, передбаченими ст. 98 КПК України, зокрема їх не можна вважати матеріальними об’єктами. Саме тому відсутні ухвали про арешт, наприклад, прав на товарні знаки.

Крім того, зі змісту ухвали вбачається, що органом досудового розслідування не доведено, а слідчим суддею не обґрунтовано, які саме сліди кримінального правопорушення на собі вони можуть зберігати  і які відомості, що мають значення до даного кримінального провадження, можна отримати за допомогою майнових прав.

До того ж, відповідно до ч.4 ст. 170 КПК України заборона на використання майна може бути застосована лише у випадках, коли її незастосування може призвести до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Логічно, що заборона користуватись майновими правами не може призвести до настання вказаних наслідків. Однак в ухвалі ймовірна наявність таких ризиків не тільки не обґрунтовується але й навіть не згадується.

Окрім того, такий спосіб накладення арешту як "зобовязання закрити доступ до веб-ресурсів" взагалі не передбачений вищенаведеною ст. 170 КПК України, а виконання цього рішення внаслідок використання такого формулювання буде вкрай ускладненим.

Так само безпідставним є покладання будь-якого зобов’язання не на осіб, які володіють сайтом та/або розпоряджаються ним, а на операторів та провайдерів телекомунікацій, оскільки сам веб-сайт та майнові права на нього не знаходиться у їх володінні чи розпорядженні. Суттєвим порушенням у цій ситуації є також і той факт, що дія ухвали поширюється на усіх існуючих в Україні операторів та провайдерів і має універсальний (а не індивідуальний) характер, і таким чином перебирає на себе функцію нормативно-правового акту. 

Також слід зазначити, що блокування доступу до певного ресурсу може здійснюватися виключно через ІР-адресу, а не через назву сайту. Однак в переважній більшості випадків, під однією ІР-адресою може обслуговуватись декілька різних веб-сайтів, що належать різним особам, а її блокування може призвести до безпідставного обмеження функціонування інших сайтів з легальним контентом. Тому видається неприпустимим вирішення питань у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій без залучення технічних спеціалістів, оскільки це може призвести до порушення прав громадян та юридичних осіб як в України, так і за її межами.

Насправді дивує той факт, що вказане рішення не є чимось новим та унікальним для українського правосуддя. Так, за останні декілька років було чимало гучних кримінальних проваджень, які активно обговорювались у ЗМІ і які також стосувались блокування сайтів саме шляхом накладення арешту в порядку ст. 170 КПК України. Зокрема, це справа щодо блокування сайту комуністичної партії України, сайту неіснуючого в Україні представництва Tesla Motors ink., на якому користувачам пропонувалось придбати акції компанії, а остання звичайно ж не мала до нього жодного відношення, а також декількох веб-ресурсів, на яких здійснювався продаж контрафактної продукції під марками всесвітньовідомих брендів.

У всіх цих справах виносились подібні до аналізованої у даній статті ухвали, які в подальшому скасовувались апеляційними судами саме через вищезазначені порушення та помилкове тлумачення існуючого законодавства.

Вказана ситуація обумовлена тим, що питання блокування інтернет-ресурсів майже зовсім не врегульоване чинним законодавством, будь-які чітко прописані для цього підстави та законодавчі механізми відсутні. Тому, в умовах такого законодавчого вакууму, для виконання своїх функцій правоохоронцям доводиться або взагалі діяти поза правовим полем, або ж просто маніпулювати законодавчими положеннями, інтерпретуючи їх у вигідному для себе світлі.

Денис Овчаров, керуючий партнер АО "Овчаров і партнери"