Сонячні панелі на воді виявилися ефективнішими за наземні станції
Дослідники з Тайваню з'ясували річ, яка може перевернути уявлення про «зелену» енергетику.
Зазначається, що якщо перенести сонячні панелі з полів та дахів на морські хвилі, вони починають працювати набагато потужніше. І вся магія тут - у фізиці та прохолодній воді.
Цифри кажуть самі за себе. Морські плавучі фотоелектричні системи (вчені називають їх абревіатурою OFPV) за весь час своєї служби видають десь на 12 відсотків більше електрики, ніж точно такі ж панелі, але встановлені на твердій землі в аналогічних умовах, пише Іnteresting Еngineering.
Цим питанням серйозно зайнялися двоє фахівців із Національного Тайбейського технологічного університету - Ши-Кай Чень, який собаку з'їв на водному інжинірингу, та його колега Чінг-Фенг Чень, експерт саме з морських сонячних платформ.
«Завдяки такому стрибку в генерації енергії, ці системи набагато крутіше знижують викиди вуглецю, - ділиться думками Чінг-Фенг Чень. - Якщо на пальцях: технологія всередині панелей однакова, але варто кинути їх на воду, і вони раптом починають працювати в рази ефективніше».
Звідки такий бонус до потужності? Все просто: сонячні панелі дуже не люблять спеку. Коли сонце смалить на повну, залізо нагрівається, і його ефективність падає - це стандартна біда всіх наземних сонячних ферм. А от у морі все інакше. Величезна маса води навколо працює як безкоштовний природний кондиціонер, який миттєво забирає зайвий жар і не дає системі «закипіти».
Щоб порівняння було максимально чесним і ніхто не звинуватив їх у підгонці результатів під масштаби, науковці зрівняли обидві системи, привівши їх до одного знаменника - 100 мегават пікової потужності (MWp). Наземний об'єкт в індустріальному парку Чангбін якраз мав такі параметри, а от показники морської станції (яка в реальності була розрахована на 181 мегават) довелося суто математично урізати, щоб порівнювати яблука з яблуками.
«Тільки так, зрівнявши потужності, ми змогли без жодних упереджень порівняти чисту ефективність, обсяги генерації та реальний вплив на екологію, прибравши фактор того, що якась станція просто більша за розміром», - зазначає Ши-Кай Чень.
Ці розрахунки з’явилися дуже вчасно. Зараз весь світ ламає голову над тим, як виконати пункти Паризької кліматичної угоди (тієї самої, де до 2030 року треба зрізати викиди майже наполовину, а до 2050 - взагалі вийти в нуль, щоб планета не розігрілася вище критичних півтора-двох градусів).
І от для мегаполісів або невеликих країн, де вільної землі майже немає, будувати гігантські сонячні поля - це недозволена розкіш. Тому ідея ставити платформи на водосховищах, озерах чи прямо в морі виглядає як ідеальний вихід, який не заважає ні фермерам, ні забудовникам.
«Якщо Тайвань дійсно хоче вийти на нульові викиди до 2050 року, нам потрібні нестандартні ходи та нові стратегії, а не просто тупе копіювання старих підходів», - впевнений Ши-Кай Чень.
Источник: budport.com.ua