Провайдери заявили, що НКЕК замість дерегуляції проводить постійні перевірки

Практика НКЕК щодо посилення регуляторного тиску замість дерегуляції стала одним із ключових чинників затяжного конфлікту між Комісією та телеком-ринком. В умовах воєнного стану, коли оператори щодня зазнають збитків через обстріли, руйнування інфраструктури та дефіцит кадрів, курс регулятора на посилення контролю дедалі частіше критикується як деструктивний і такий, що суперечить державній політиці підтримки бізнесу.

Особливе нерозуміння викликає те, що НКЕК фактично ігнорує специфіку українського телеком-ринку — одного з найбільш конкурентних у Європі. Саме висока конкуренція між провайдерами роками забезпечувала розвиток мереж, доступні тарифи та швидке відновлення послуг навіть без жорсткого адміністративного втручання держави.

Тенденція до ускладнення регуляторного середовища проявляється у кількох системних напрямках. Насамперед ідеться про перехід від ліберальної моделі до жорсткого нагляду. Замість принципу мінімального втручання держава дедалі активніше впроваджує механізми тотального контролю, включно з моніторингом діяльності дрібних локальних провайдерів. Паралельно зростає кількість бюрократичних процедур, ускладнюється звітність і збільшується обсяг документів, які оператори змушені подавати регулятору.

Окреме занепокоєння ринку викликає масштабне збільшення перевірок. Велика кількість спільних заходів державного нагляду свідчить про те, що НКЕК зробила ставку саме на інспекційний та каральний підхід, а не на сервісну підтримку бізнесу. На відміну від європейської практики, де регулятор спочатку допомагає усунути порушення через консультації та попередження, український регулятор дедалі частіше одразу застосовує приписи та санкції.

Критику також викликають нереалістичні технічні вимоги до автономності мереж зв’язку. Регулятор вимагає виконання жорстких нормативів без урахування дефіциту обладнання, проблем із логістикою та наслідків масованих атак на енергосистему. На цьому тлі загроза багатомільйонних штрафів виглядає для бізнесу не стимулом до розвитку, а інструментом тиску та залякування. У результаті оператори змушені витрачати кошти не на відновлення мереж і закупівлю акумуляторів, а на покриття адміністративних ризиків.

Водночас сама НКЕК продовжує курс на розширення власного апарату та повноважень. Намагання запровадити додатковий регуляторний збір у розмірі 1,5% від доходів операторів ринок сприймає як спробу профінансувати подальше розростання бюрократичної системи контролю.

Наслідки такої політики вже стають помітними. Невеликі регіональні провайдери, які забезпечують зв’язком села та невеликі міста, дедалі частіше не витримують одночасного навантаження війни та адміністративного тиску. Це призводить до закриття компаній або їх поглинання великими гравцями. Крім того, інженерні ресурси операторів відволікаються від оперативного ремонту пошкоджених мереж на проходження перевірок і підготовку численної звітності для регулятора.