Провайдери вимагають підтримки Мінцифри негайно, бо завтра підтримувати буде нікого

Українська телеком-галузь опинилася в ситуації, коли чекати вже просто неможна. Російські удари знищують не лише будинки та енергетичні об’єкти — під ударом опиняються дата-центри, вузли зв’язку, технічні майданчики та інша інфраструктура, без якої країна втрачає цифрову стійкість.

Саме тому ІнАУ спільно з АППК звернулися до Міністерства цифрової трансформації із вимогою невідкладно ініціювати урядову постанову про підтримку електронних комунікацій як критично важливої галузі економіки в умовах воєнного стану.

І це вже не питання «пільг для провайдерів». Йдеться про те, чи буде кому завтра забезпечувати українцям інтернет і зв’язок.

Податки — не час добивати тих, хто ще працює

Перша вимога — припинити практику блокування спрощеної системи оподаткування для телеком-операторів та повернути можливість роботи на єдиному податку.

У ситуації, коли оператор після ракетного удару змушений фактично з нуля відновлювати вузол зв’язку, вимагати від нього додаткового податкового навантаження — це не стимулювання економіки.

Це ризик остаточно втратити частину інфраструктури та самих операторів.

Без людей мережу не відновити

Друга критична проблема — кадри.

Провайдер може мати генератор, оптичний кабель, обладнання та гроші на його ремонт. Але якщо немає інженера, який поїде на пошкоджений об’єкт і відновить мережу, все це не має сенсу.

Тому галузь вимагає 100% бронювання критичного інженерно-технічного персоналу операторів, представлених у Реєстрі НКЕК.

Мова не про адміністративний персонал і не про розширення штату. Мова про людей, які фізично підтримують роботу мереж.

Електроенергія — це теж зв’язок

Провайдери також пропонують забезпечити пріоритетне електропостачання визначених технологічних об’єктів без відключень.

Сьогодні можна збудувати резервне живлення, придбати акумулятори та генератори. Але кожне тривале відключення — це додаткові витрати, а для невеликого оператора вони можуть стати критичними.

Якщо держава визначає електронні комунікації критично важливою галуззю, це має означати не лише красивий статус на папері, а й реальний пріоритет під час кризи.

Зруйнували вузол — дайте можливість його відновити

Окремо галузь просить передбачити фінансування відновлення знищених вузлів із резервного фонду державного бюджету та запустити програму кредитування стійкості під 0% річних.

Це логічна вимога: оператори сьогодні витрачають кошти не на розвиток, а на постійне відновлення того, що вже було побудовано.

Якщо держава зацікавлена у збереженні цифрової інфраструктури, частину цього навантаження вона має взяти на себе.

Не допомагайте ворогу координатами

Ще одна важлива пропозиція — обмежити публічне розкриття точних адрес і координат вузлів зв’язку, дата-центрів, технічних майданчиків, кабельних вводів та маршрутів мереж.

У мирний час максимальна відкритість може виглядати правильною. Під час війни детальна карта критичної інфраструктури у відкритому доступі може мати зовсім іншу ціну.

І, нарешті, регуляторна пауза

ІнАУ та АППК пропонують тимчасово призупинити регуляторні санкції та штрафи НКЕК і НЦУ за несвоєчасне подання звітності або затримку з оновленням даних про мережі.

Це не означає скасування правил. Йдеться про здоровий глузд.

Якщо оператор сьогодні відновлює мережу після обстрілу, шукає обладнання, переміщує персонал і намагається повернути людям зв’язок, держава повинна спочатку запитати: «Чим ми можемо допомогти?», а не «Чому ви ще не подали форму?»

ККЕ також не повинна добивати операторів

Окремий пункт — мораторій на підвищення плати за користування кабельною каналізацією та видача технічних умов на відновлення мереж протягом 24 годин.

Сьогодні оператор після пошкодження мережі має максимально швидко відновити зв’язок. Якщо паралельно він отримує нові тарифи, бюрократичні затримки та багатоденні процедури погоджень — відновлення перетворюється на марафон із перешкодами.

Держава має визначитися, чого вона хоче.

Якщо їй потрібні стійкі електронні комунікації під час війни — провайдерів потрібно підтримувати зараз.

Не після чергової хвилі обстрілів. Не тоді, коли черговий оператор припинить роботу. Не тоді, коли з’ясується, що інженерів уже немає кому відправляти на аварійні об’єкти.

Провайдери сьогодні просять не привілеїв. Вони просять можливості вижити й продовжувати працювати.

Бо завтра може виявитися, що підтримувати вже просто нікого.