Під гаслами євроінтеграції НКЕК ігнорує базові принципи права ЄС

НКЕК регулярно посилається на необхідність імплементації Європейського кодексу електронних комунікацій — European Electronic Communications Code (EECC / ЄКЕК). Проте аналіз ключових положень Кодексу демонструє: європейська модель регулювання побудована на принципах захисту інвестицій, мінімізації втручання держави та правової передбачуваності, тоді як дії українського регулятора дедалі більше рухаються у протилежному напрямку.

У праві Європейського Союзу незалежність національного регулятора (NRA) не означає безконтрольність чи право на довільне розширення власних повноважень. Навпаки — незалежність існує для того, щоб регулятор міг діяти виключно в інтересах розвитку ринку, конкуренції та довгострокових приватних інвестицій.

1. ЄКЕК вимагає захищати інвестиції, а не створювати додатковий тиск

Стаття 3 ЄКЕК прямо визначає одним із головних завдань регулятора сприяння розвитку мереж надвисокої пропускної спроможності (VHCN) та створення стабільного інвестиційного середовища.

Європейський підхід передбачає:

• правову передбачуваність для операторів на 5–7 років;
• врахування інвестиційних ризиків приватних компаній;
• недопущення надмірного фінансового або адміністративного навантаження;
• стимулювання розбудови інфраструктури.

Натомість український ринок бачить протилежне:

• постійне розширення регуляторного контролю;
• нові фінансові ініціативи;
• посилення штрафних механізмів;
• додаткові технічні вимоги без оцінки реальних економічних можливостей операторів.

Особливо гостру критику викликали вимоги щодо автономного живлення мереж, які фактично перекладають на бізнес надзвичайні витрати без механізмів компенсації чи перехідного періоду. Такий підхід суперечить принципу пропорційності, який є фундаментальним для права ЄС.

2. Європейське право дозволяє регулювання лише за необхідності

ЄКЕК виходить із презумпції мінімального втручання держави у конкурентний ринок.

Регулятор у ЄС має право втручатися лише тоді, коли:

• ринок не здатний самостійно забезпечити конкуренцію;
• існує доведена ринкова проблема;
• менш жорсткі механізми не працюють.

Будь-які обмеження або санкції повинні бути:

• мінімально необхідними;
• економічно обґрунтованими;
• пропорційними до поставленої мети.

Саме тому європейська модель регулювання базується не на постійному адміністративному тиску, а на дерегуляції та співпраці з ринком.

3. ЄКЕК жорстко обмежує фінансування регулятора через внески операторів

Одним із найбільш дискусійних питань стала ідея запровадження регуляторного збору до 1,5% доходу операторів.

Однак стаття 12 ЄКЕК встановлює дуже жорсткі рамки:

• внески можуть покривати лише фактичні адміністративні витрати регулятора;
• кошти не можуть використовуватися для довільного розширення штату чи сторонніх витрат;
• регулятор зобов’язаний щорічно публікувати детальний фінансовий звіт;
• надлишок зібраних коштів має бути повернутий ринку або врахований при зниженні ставки наступного року.

У ЄС неможливе існування «автономного фінансового фонду» регулятора без жорсткого контролю, аудиту та прозорості використання коштів.

Саме тому спроби створити механізм автоматичного стягнення значних коштів напряму на користь регулятора викликають серйозні питання щодо відповідності європейським практикам.

4. Європейське законодавство гарантує реальні консультації з ринком

Статті 23 та 24 ЄКЕК фактично забороняють практику формальних консультацій «для галочки».

У ЄС регулятор зобов’язаний:

• надати ринку достатній час для аналізу документів;
• публічно оприлюднити результати консультацій;
• детально аргументувати відхилення зауважень бізнесу;
• забезпечити ефективний механізм незалежного оскарження рішень.

Європейська система виходить із того, що регулятор не є «над ринком», а працює як інструмент балансування інтересів держави, споживачів та інвесторів.

Підсумок

Парадокс ситуації полягає у тому, що під гаслами «євроінтеграції» НКЕК дедалі частіше просуває підходи, які суперечать базовим принципам самого права ЄС.

Європейський кодекс електронних комунікацій — це не лише механізми контролю. Насамперед це:

• захист інвестицій;
• передбачуваність регулювання;
• пропорційність втручання;
• фінансова прозорість;
• обов’язковий діалог із ринком;
• обмеження регуляторного свавілля.

Коли з європейського законодавства беруть лише інструменти посилення контролю, але ігнорують запобіжники проти зловживань, це вже не гармонізація з ЄС, а вибіркове трактування європейських норм у власних інтересах.