Мобільні оператори хочуть, щоб прифронтові громади обслуговували їхні базові станції за власний рахунок
Мобільні оператори дедалі активніше намагаються перекласти частину своїх проблем із забезпеченням автономності мереж на місцеві громади. Ідея, за якої органи місцевого самоврядування мають забезпечувати роботу приватної телекомунікаційної інфраструктури під час відключень електроенергії, вже породжує цілком закономірні запитання.
На цю проблему звернув увагу народний депутат Олександр Федієнко. Він нагадав, що свого часу Кабмін видав розпорядження, відповідно до якого місцеві громади мали допомагати із заживленням базових станцій мобільних операторів за допомогою генераторів.
Ще тоді виникало головне запитання: чому саме місцеві органи влади повинні відповідати за енергозабезпечення інфраструктури приватних компаній?
Тепер побоювання підтверджуються на практиці. Федієнко наводить запитання, які сьогодні ставлять представники громад:
-
Чому громади повинні бігати з генераторами та обслуговувати приватні компанії, тоді як оператори продовжують отримувати плату за свої послуги?
-
Хто нестиме відповідальність, якщо працівник ОТГ травмується під час обслуговування обладнання на вежі оператора?
-
Як оплачувати цю роботу, якщо відповідних обов'язків немає у посадових інструкціях комунальних працівників?
-
Чому базові станції припиняють працювати вже через 2–3 години після зникнення електроенергії, хоча НЦУ говорить про необхідність забезпечення десятигодинної автономності?
-
Чому б операторам не встановити біля базових станцій контейнери з генераторами та автоматичним введенням резерву (АВР), залишивши громадам лише можливість допомагати із заправленням пальним?
Це не просто організаційні дрібниці. Це системний конфлікт інтересів, який фактично був закладений ще на етапі ухвалення урядового рішення.
Федієнко вважає, що виходом мають стати договірні відносини між операторами та територіальними громадами. У договорах необхідно чітко визначити обсяги робіт, відповідальність сторін, оплату праці та технічні вимоги. Якщо громада погоджується надавати такі послуги, вона повинна мати для цього законні підстави та відповідне фінансування.
Окреме питання — відповідальність державних органів.
Народний депутат очікує, що Міністерство фінансів напрацює відповідні рекомендації, а НКЕК нарешті почне виконувати свої регуляторні функції та проводити перевірки операторів. Тим більше, що законодавчі зміни для цього вже ухвалені.
Але є ще один принциповий момент, про який не варто забувати.
Мобільний зв'язок під час війни — це не просто комерційна послуга, а критично важлива інфраструктура. Проте суспільна важливість зв'язку не означає, що приватні оператори можуть автоматично перекладати витрати на його забезпечення на державу та місцеві бюджети.
Абоненти продовжують платити за мобільний зв'язок. Тарифи нікуди не зникли, а оператори не оголошували про масове безоплатне обслуговування своїх клієнтів. Тоді чому громади повинні безкоштовно забезпечувати працездатність комерційних мереж?
Допомога громад може бути виправданою в умовах війни. Але допомога — це не обов'язок без оплати, не передача чужих господарських функцій комунальним працівникам і не перекладання відповідальності за технічний стан мереж.
Якщо мобільні оператори хочуть користуватися ресурсами громад, нехай укладають договори та оплачують відповідні послуги. А НКЕК має нарешті перевірити, чому задекларовані показники автономності мобільних мереж так часто розходяться з реальністю.
Війна не повинна перетворюватися на універсальне виправдання для приватного бізнесу, який хоче отримувати прибутки, а витрати та відповідальність перекладати на державу.