Місяць повільно відлітає від Землі: за 2,5 млрд років він "пройшов" близько 60 тисяч кілометрів

Більше 60 років тому в ході місії NASA "Аполлон" на Місяці були встановлені панелі, що відображають. Це дозволило вченим дізнатися, що супутник Землі віддаляється від нашої планети з кожним роком майже на 4 сантиметри. Однак нове дослідження дозволило не тільки розрахувати, яка була відстань між Землею та її супутником 2,5 мільярда років тому, але й зрозуміти як відрізнявся світловий день того часу від нинішнього, пише PHYS.ORG.

Група вчених з Утрехтського та Женевського університетів використовувала комбінацію методів, щоб дізнатися більше інформації про давнє минуле нашої Сонячної системи. У ході досліджень вчені виявили ідеальне місце, яке допомогло розкрити таємниці багаторічної історії плавно віддаленого від нас Місяця. Для цього вчені зосередилися не на вивченні супутника Землі, а на сигналах у древніх шарах гірських порід на нашій планеті.

Дослідники зосередилися на вивченні гірських порід у національному парку Каріджіні, що на заході Австралії. Тут кілька ущелин прорізають шаруваті відклади віком близько 2,5 мільярда років. Вони є смугастими утвореннями заліза, які колись широко відкладалися на дні древнього океану.

Вчені виявили, що шари червоно-коричневої залізної породи чергуються з більш темними та тонкими через рівні проміжки. Темніші шари являють собою м'якіші породи, які більше схильні до ерозії. При більш докладному вивченні вчені виявили, що в низці порід також проглядаються шари меншого масштабу - вони є візерунком з білих, червоних і блакитно-сірих шарів.

У своєму дослідженні вчені звернулися до роботи австралійського геолога А. Ф. Трендала. Ще 1972 року він порушив питання походження циклічних візерунків, видимих ​​на верствах древніх гірських порід. Тоді він припустив, що їхня освіта може бути пов'язана з минулими змінами клімату, викликаними так званими циклами Міланковича.

Ці цикли є невеликими періодичними змінами форми земної орбіти та орієнтації осі нашої планети. Вони впливають на розподіл сонячного світла, яке Земля отримує протягом кількох років.

Відомо, що зараз домінуючі цикли Міланковича змінюються у чотирьох категоріях – кожні 400, 100, 41 та 21 тисяч років. Вчені припускають, що вони дуже впливають на наш клімат. Прикладами впливу циклів Міланковича вважаються періоди екстремальної спеки чи холоду, і навіть вологі чи посушливі періоди — наприклад, періодичне озеленення пустелі Сахара.

У ході дослідження вчені дійшли висновку, що сліди цих змін можна прочитати за шарами осадових порід. Саме це вони й зробили. Вивчивши верстви гірських порід у національному парку Каріджіні, вчені виявили, що смугасті утворення заліза в Австралії, мабуть, сформувалися близько 2,5 мільярда років тому.

Аналіз австралійської формації показав, що тутешні породи містять кілька масштабів циклічних змін — з інтервалами 10 та 85 сантиметрів. Зіставивши їх товщину зі швидкістю відкладень, дослідники виявили, що ці циклічні зміни відбувалися кожні 11 та 100 тисяч років. Після цього вчені використовували отримані дані для розрахунку відстані між Землею і Місяцем у той період. Мабуть, тоді супутник Землі знаходився на 60 тисяч кілометрів ближче до нашої планети. Вчені розрахували, що 2,5 мільярда років тому день був набагато коротшим і складав близько 17 години, а не 24, як зараз.