Київстар виявився добряче російський

Дмитро Сизов
Київстар виявився добряче російський

Європейська санкційна машина дала дуже небезпечний сигнал. Якщо олігарх, пов’язаний із Кремлем, може через європейські суди домагатися перегляду санкцій, а окремі держави ЄС здатні блокувати санкційні рішення своїм неголосуванням, то проблема вже далеко не лише в одному Михайлі Фрідмані.

Проблема — у стійкості всієї санкційної системи.

Фрідман і його партнери мають значний економічний інтерес у групі VEON, якій належить Kyivstar. Через складну структуру власності російські акціонери тривалий час зберігали значну частку економічного інтересу в цьому бізнесі. Водночас після запровадження санкцій контроль над активом був обмежений.

І тут виникає головне питання: що буде, якщо російський олігарх спробує повернути контроль через європейські юридичні механізми?

Не обов’язково саме через той сценарій, який сьогодні обговорюють. Судові позови, міжнародний арбітраж, переговори, компенсації — інструментів достатньо.

А Кремль, як відомо, не зобов’язаний грати за правилами, які сам же Захід вважає нормальними.

Kyivstar — це вже не просто бізнес

Тут варто нагадати ще одну принципову річ.

Kyivstar — це не просто оператор мобільного зв’язку. Це величезна цифрова інфраструктура України.

Через групу пов’язаних активів йдеться також про Uklon, Tabletki.ua та інші цифрові сервіси. Це мільйони користувачів, величезні масиви комерційної та персональної інформації, цифрові платежі, логістика, комунікації.

Тому питання потенційного повернення російського капіталу до контролю над такими активами — це вже питання не лише власності.

Це питання національної безпеки.

Зрозуміло, що сьогодні немає підстав стверджувати, ніби Фрідман уже готує конкретний позов до Люксембургу чи домовляється про повернення Kyivstar. Це був би лише сценарій.

Але Україна не має права чекати, поки сценарій стане реальністю.

«Счёт на табло»

Європейська система побудована на праві. І це правильно.

Але право може використовуватися не тільки для захисту демократії. Ним можуть користуватися й ті, хто роками будував бізнес разом із кремлівською системою.

Позови, апеляції, міжнародні арбітражі, вимоги компенсацій — усе це легальні інструменти.

Російський великий бізнес має гроші, міжнародних юристів і роками напрацьовану практику роботи із західними судами.

Україна повинна мати не менш системну стратегію захисту власних стратегічних активів.

Інакше може статися парадоксальна ситуація: Росія програє війну за території, але через роки почне повертати економічний вплив через суди, арбітражі та корпоративні конструкції.

Україна має діяти наперед

Саме тому питання російської частки в стратегічних українських компаніях потрібно вирішувати до того, як черговий позов опиниться на столі європейського суду.

Один із можливих інструментів — націоналізація активів, пов’язаних із російським олігархічним капіталом, якщо для цього є законні та достатньо обґрунтовані підстави.

Це не означає, що Україна повинна ігнорувати право.

Навпаки.

Україна повинна використати право так, щоб через десять років не опинитися перед вимогою: «Поверніть російському олігарху його актив».

Історія з колишніми власниками Sense Bank показує, що після вилучення активів суперечки не закінчуються. Колишні акціонери звертаються до міжнародних арбітражних механізмів і вимагають від України значних компенсацій.

Тобто російський капітал свої інтереси захищає системно.

А Україна свої — так само системно?

Фрідман своїх юристів уже має.

Тепер Україні потрібне не очікування наступного позову, а рішення, яке зробить його появу значно менш небезпечною для держави.

Бо Kyivstar — це вже не просто акції та дивіденди. Це частина критичної цифрової інфраструктури України.

І повертати її в орбіту російського капіталу Україна не має права.