Чотири поранення та контузії: історія десантника «Павука»
26-річний десантник на псевдо «Павук» з 2019 року боронить Україну у складі однієї з окремих бригад ДШВ. За цей час він дістав чотири бойові поранення та безліч контузій, проте залишається у строю рідного підрозділу.
— Широкомасштабне вторгнення окупантів зустрів поруч Старого Айдару, що на Луганщині. Вже з 15 лютого росіяни почали масовано обстрілювати нас із РСЗВ та ствольної артилерії. Ми розуміли, що з дня на день вони почнуть широкомасштабний наступ. Тож були готові зустріти ворога, — говорить «Павук».
Сили противника, який зайшов на цьому напрямку, значно переважали. Також оборонні рубежі українських десантників піддавалися нещадним цілодобовим обстрілам. Командування ухвалило рішення відійти на інші позиції до Сєвєродонецька. Там під час боїв у місті «Павук» зазнав свого першого поранення.
— Я, як командир штурмового взводу, вів підлеглих на черговий штурм рашистських позицій. Під час бою за метри три від мене в дерево влучив постріл, здійснений із РПГ. Пам’ятаю яскравий спалах і все. Отямився, а я лежу сам. Зрозумів, що треба якось повертатися. Схопив свій РПГ та зробив постріл в бік групи противника, яка наближалися. Зібрався із силами та по-пластунськи доповз до наших позицій. Побратими були здивовані, адже вже вважали мене загиблим. Так я «реабілітувався» з «200-го» в «300-го», — усміхається десантник.
Після поранення хлопця доправили в медичний заклад, де йому надали необхідну допомогу. Лікарі категорично наполягали на переведенні в тиловий шпиталь для лікування. Проте вже наступного дня десантник вирішив повернутися у свій підрозділ.
Пізніше «Павуку» довелося тримати оборону в інших містах Луганщини та Донеччини. Під час чергового бою в Лимані він удруге був поранений.
— На той час йшли важкі вуличні бої в Лимані. Ми намагалися втримати місто та вибити противника. Того дня по моїй позиції активно працював російський танк. Я намагався його знищити, проте один із ворожих снарядів розірвався зовсім поруч. Навіть важко пригадати, як це трапилося. До тями прийшов уже у шпиталі, — каже десантник.
Після місяця лікування та реабілітації «Павук» повернувся до свого підрозділу на передові рубежі. Тоді його побратими били окупантів поруч із селом Богородичне, що на Донеччині. Там точилися важкі бої за населений пункт. Щохвилини по селу летіли снаряди різних калібрів. Під час зміни на позиції хлопець втретє дістав осколкові поранення від розриву артилерійського снаряда. Вкотре йому довелося проходити лікування.
Через наслідки від поранень «Павук» уже не міг очолювати підрозділ штурмовиків. Його були призначено на посаду заступника командира зв’язку одного з підрозділів ДШВ.
Нині десантник боронить українські рубежі поруч із Мар’їнкою. Він відповідає за справний зв’язок на позиціях, налагодження антен, роботу радіостанцій тощо. Крім того, навчає молоде поповнення підрозділу користуватися засобами радіозв’язку.
— До служби в ДШВ я пройшов підготовку в навчальному центрі військ зв’язку. Тож ця освіта мені знадобилися зараз, коли через низку поранень не можу командувати штурмовим взводом. Проте й цей фах необхідний, адже безперебійний зв’язок на передньому краї оборони дуже важливий. Без нього в сучасній війні не обійтися, — зазначає «Павук».
Варто зауважити, що нещодавно під час виконання бойового завдання неподалік Мар’їнки десантник вкотре потрапив під ворожий обстріл з «Градів» та зазнав багато осколкових поранень. Лікарям довелося видалити йому селезінку й дістати чимало металевих уламків із тіла. А один у ньому так і залишився.
— Були чергові прильоти з РСЗВ по наших позиціях. Я помітив, що мій побратим-зв’язківець дістав сильне поранення в руку та стікав кров’ю. Я підповз до нього й намагався накласти йому турнікет, проте й сам дістав чотири осколки під бронежилет у черевну порожнину, плече та сідницю. Лікарям довелося видалити розірвану селезінку, а один з осколків так і залишився в тілі. І хоча я увесь в пораненнях, у тилову частину не хочу повертатися, поки не вижену з нашої землі всіх російських окупантів, — наголошує «Павук».
Попри всі поранення десантник відмовився покидати свій рідний підрозділ та продовжує боронити рідну країну від рашистів на одному з найгарячіших напрямків. Після перемоги над росіянами планує здобути офіцерське звання та продовжити службу в десантно-штурмових військах.