Росія показує нову версію «Шахеда» — тепер із реактивним двигуном.

Експерти одразу знаходять слабке місце: реактивний двигун гарячий, тепловий слід значно помітніший.

Висновок напрошується сам собою:

«Чудово. Значить, їх буде добре видно і ПЗРК з ними впораються».

Звучить переконливо.

Тільки є одна проблема.

Небо не дивиться телевізор.

І воно не знає, що експерт уже оголосив нову зброю «не дуже страшною».

Реактивні «Герані» сьогодні стали однією з найбільш неприємних цілей для української ППО. Росія нарощує їх застосування, а швидкість цих апаратів змушує Україну розробляти та масштабувати нове покоління перехоплювачів.

І тут виникає незручне питання:

а може, ми знову зробили ту саму помилку — спочатку заспокоїли себе словами, а вже потім почали рахувати реальні можливості противника?

Гарячий двигун — і що з того?

Почнемо з того, що сама теза про тепловий слід не є дурницею.

Навпаки.

Реактивний двигун дійсно створює гарячий вихлоп. Інфрачервоні сенсори можуть використовувати цю сигнатуру для виявлення та наведення.

Але проблема в одному маленькому слові:

«можуть».

Між «можна виявити» і «можна гарантовано знищити» лежить величезна дистанція.

Уявіть людину, яка говорить:

— Я бачу автомобіль.

Їй відповідають:

— Чудово. Отже, ти можеш його наздогнати.

Ні.

Якщо автомобіль рухається швидше, якщо він змінює напрямок, якщо між вами кілометри дороги і якщо у вас немає машини — саме бачення автомобіля нічого не вирішує.

Так само і з ППО.

Виявлення — лише перший етап.

ПЗРК не телепортується до цілі

Одна з найбільш наївних картинок війни виглядає приблизно так:

побачили «Герань» → навели ПЗРК → натиснули кнопку → дрон упав.

У реальному світі між цими подіями є безліч умов.

Боєць із ПЗРК повинен перебувати в потрібному місці.

Він повинен вчасно отримати інформацію про ціль.

Ціль повинна опинитися в зоні застосування комплексу.

Головка самонаведення повинна мати можливість захопити ціль.

Оператор повинен мати достатньо часу.

А ракета повинна фізично встигнути перехопити ціль.

І ось тут реактивний дрон змінює правила гри.

Швидкість — це не просто цифра в характеристиках

Збільшення швидкості скорочує час на реакцію всієї системи.

Для повільного дрона кілька хвилин можуть здаватися вічністю.

Для швидкого — це вже зовсім інша історія.

Особливо якщо дрон летить не один.

Коли одночасно наближаються десятки або сотні цілей, ППО має справу вже не з питанням:

«Чи можна збити цей дрон?»

Питання стає іншим:

«Скільки цілей ми фізично встигнемо перехопити?»

І це принципова різниця.

Ось де закінчується телевізійна експертиза

На екрані телевізора все просто.

Ось дрон.

Ось його тепловий слід.

Ось ПЗРК.

Ось ракета.

Ось вибух.

Глядач отримує красиву історію з початком і кінцем.

Але війна складається не з картинок.

Вона складається з логістики, часу, кількості людей, кількості боєприпасів, розміщення підрозділів, радарів, зв'язку, погоди, рельєфу, маршруту цілі та сотень інших факторів.

Тому експерт може абсолютно правильно сказати:

«Реактивний двигун має значний тепловий слід».

А глядач почує:

«Реактивний дрон легко збивати».

І це вже зовсім інше твердження.

Найнебезпечніша помилка — недооцінка

Війна взагалі дуже не любить слова «та нічого страшного».

Так було з багатьма видами зброї.

Спочатку нова система здається примітивною.

Потім противник починає виробляти її тисячами.

Потім змінює тактику.

Потім додає нові компоненти.

Потім збільшує дальність.

Потім збільшує швидкість.

І раптом те, над чим учора посміхалися, сьогодні стає серйозною проблемою.

З реактивними «Геранями» відбулося приблизно те саме.

Росія зробила те, що у війні робить будь-який противник

Вона подивилася, як Україна збиває її дрони.

І почала шукати спосіб зробити їх складнішими для перехоплення.

Це абсолютно нормальна логіка війни.

Якщо противник навчився добре працювати по повільній цілі — зроби її швидшою.

Якщо він навчився ефективно перехоплювати певний тип дрона — зміни характеристики.

Якщо його дешеві перехоплювачі працюють проти твоєї зброї — спробуй змусити його використовувати дорожчі засоби.

Це не фантастика.

Це звичайна гонка озброєнь.

І Росія в ній теж адаптується.

Найкращий доказ того, що проблема реальна, — українська відповідь

Є дуже простий спосіб зрозуміти, наскільки серйозною стала проблема.

Подивитися не на слова російських пропагандистів і не на заяви окремих експертів.

Подивитися, що робить Україна.

Україна створює спеціальні швидкісні дрони-перехоплювачі.

Міністерство оборони повідомляло про допуск до експлуатації JEDI Shahed Hunter — комплексу з швидкісними перехоплювачами, призначеними, зокрема, для боротьби із Shahed та «Геранню».

Розвиваються інші перехоплювачі.

З'являються реактивні варіанти.

Тобто реальна відповідь на реактивну «Герань» виявилася не:

«Ну, поставимо ще більше ПЗРК».

А:

«Нам потрібні нові системи перехоплення».

І це дуже промовисто.

Найсмішніше — тепер ми полюємо на дрони дронами

Колись це звучало б як фантастика.

Сьогодні це одна з найперспективніших концепцій протиповітряної оборони.

Дешевий ударний дрон атакує.

Дешевший перехоплювач його наздоганяє.

Але тут виникає наступний рівень:

а що робити, якщо ударний дрон став швидшим за перехоплювач?

Правильно.

Потрібен ще швидший перехоплювач.

Саме тому швидкість стала одним із ключових параметрів нової дронової війни.

І це ще не кінець

Тому що завтра «Герань» може стати ще швидшою.

Або отримати іншу систему навігації.

Або нові алгоритми.

Або інші способи протидії засобам ППО.

І тоді сьогоднішній перехоплювач може опинитися в тій самій ситуації, у якій опинилися деякі старі засоби ППО перед реактивними дронами.

Війна не стоїть на місці.

І саме тому категоричні прогнози на кшталт «це легко збиватиметься» є небезпечними.

Не тому, що експерт не має права помилятися.

Помиляються всі.

Небезпечно інше — коли припущення видається за факт, а оцінка можливого сценарію — за гарантований результат.

«ПЗРК їх збиватимуть» — це не план оборони

Ось тут треба провести дуже чітку межу.

ПЗРК можуть бути ефективним засобом боротьби з певними повітряними цілями.

Але ППО країни не може будуватися на фразі:

«Якщо що — їх збиватимуть ПЗРК».

Тому що ППО — це система.

І ця система повинна працювати проти:

• повільних ударних дронів;
• швидких реактивних дронів;
• крилатих ракет;
• балістичних ракет;
• літаків;
• розвідувальних БПЛА;
• масованих комбінованих атак.

Для кожної цілі потрібна своя комбінація засобів.

І головне — потрібна кількість цих засобів.

Один чудовий перехоплювач не захищає місто.

Потрібна система.

Є ще одна неприємна математика

Уявімо, що противник запускає дешевий дрон.

Ви збиваєте його дорогою ракетою.

Потім противник запускає ще один.

Ви знову витрачаєте дорогу ракету.

Потім ще десять.

Потім сто.

Якщо так триватиме щодня, виникає питання не тільки:

«Чи можемо ми його збити?»

А:

«Чи можемо ми дозволити собі збивати його саме цим способом?»

Ось чому дешеві перехоплювачі мають таке значення.

Війна — це не тільки технології.

Це ще й економіка.

І тут «Герань» виявляється набагато розумнішою зброєю, ніж здається

Не тому, що вона має штучний інтелект рівня фантастики.

А тому, що вона змушує противника витрачати ресурси.

Дрон може бути відносно дешевим.

А засіб, який його знищує, може коштувати набагато дорожче.

Тоді противник фактично отримує економічну зброю.

Він змушує вас витрачати дорогі ракети, ресурси ППО, паливо, час операторів і техніку.

А потім запускає нову хвилю.

Саме тому відповідь повинна бути максимально дешевою там, де це можливо.

А тепер повернемося до експертів

Чи треба перестати слухати військових експертів?

Звичайно, ні.

Проблема не в експертах.

Проблема в категоричності.

Хороший військовий прогноз повинен звучати приблизно так:

«Ця характеристика створює таку-то вразливість, але її ефективність залежатиме від умов застосування».

А поганий прогноз звучить:

«Та це взагалі не проблема».

Перший варіант залишає місце для реальності.

Другий — створює ілюзію безпеки.

Історія війни неодноразово показувала, що саме друга помилка може коштувати дуже дорого.

Війна карає тих, хто перестає вчитися

Росія вчиться.

Україна вчиться.

Питання лише в тому, хто швидше.

Сьогодні Україні потрібні швидкі перехоплювачі.

Завтра можуть знадобитися ще швидші.

Сьогодні потрібні радари.

Завтра — краща інтеграція радарів.

Сьогодні оператори.

Завтра — автоматизовані системи.

Сьогодні боротьба з Shahed.

Завтра — боротьба з його наступною модифікацією.

І це нескінченна гонка.

Найважливіший урок «Герані»

Можливо, головний урок цієї історії взагалі не про дрони.

Він про те, як ми думаємо про війну.

Не можна дивитися на одну характеристику зброї і робити з неї висновок про всю систему.

Гарячий двигун — це добре помітна теплова ціль.

Але це не означає автоматично легку ціль.

Повільний дрон — не означає безпечний.

Дешевий дрон — не означає неефективний.

А примітивний на вигляд апарат — не означає примітивну загрозу.

І найголовніше:

«ми знаємо його слабке місце» — ще не означає «ми можемо гарантовано його знищити».

Між цими двома фразами — ціла система ППО.

Саме тому сьогодні замість самовпевненого:

«Та їх ПЗРК збиватимуть»

набагато правильніше сказати:

«Так, у нього є вразливість. Тепер потрібно створити систему, яка зможе використати її в реальному бою».

Ось це вже не телевізійна експертиза.

Це війна.

І вона, на відміну від телевізора, дуже швидко показує, хто справді знає, про що говорить.