Біженці, які перебувають у Польщі, чекають на деокупацію своїх міст: "Дуже хочеться додому"
Українці, які через війну вимушено виїхали до Польщі, чекають на звільнення своїх міст. Кажуть, щойно Збройні сили України матимуть успіх на їхньому напрямку, вони одразу повернуться в Україну. Далеких планів щодо життя у Польщі вони не будують.
За словами директора Центру економічного відновлення, радника прем’єр-міністра Кирила Криволапа, за кордоном перебуває близько восьми мільйонів українців, три з яких є трудовими мігрантами, які виїхали ще до повномасштабного вторгнення. 11% із тих, хто виїхав через війну, кажуть, що точно повернуться.
"Ми будемо серед перших, хто повернеться відбудовувати наше місто"
Одним із тих, хто чекає на звільнення свого міста, є Олексій з Луганщини. Він розповів "Громадському радіо", що коли безпекова ситуація складеться так, що вони зможуть переїхати у рідне місто, то будуть серед перших, хто повернеться для того, щоб його відновлювати.
"Ми так вирішили. По-перше, ми хочемо відновити те, що було втрачене, відбудувати те, що, на жаль, було зруйноване. Намагатимемося знайти своє місце у відбудові нашого міста. Я сподіваюсь, що це місце знайдеться", — каже Олексій.
Чоловік розуміє, що достатньо сприятливою безпекова ситуація буде ще не скоро, адже навіть у випадку деокупації населеного пункту на розмінування Луганщини підуть роки. "Ходити у ліс, я так думаю, на Луганщині років 10 не доведеться. Але, розумієш, дуже хочеться додому. Будемо на ліс здалеку дивитись", — пояснює чоловік.
А поки Збройні сили України б’ються за Олексієву Луганщину, вони з дружиною продовжують працювати, донатити та вивчати устрій життя у Польщі, зазначає "Громадське радіо". Однак, за словами чоловіка, більшість тих, хто поїхав до Польщі, хоче там залишитися. І після війни, коли чоловіки зможуть виїхати за кордон, чимало з них теж переїдуть до своїх жінок та дітей, які на той момент добре інтегруються у місцеві громади.
Чи повертатися в Україну? Думки сім'ї розділилися
Катерина Горячко з Сєвєродонецька розповіла журналістам, що не може дійти з чоловіком згоди щодо наміру повернутися в рідне місто, бо він не розуміє не тільки, скільки часу знадобиться на деокупацію регіону, а й на те, щоб він був відносно безпечним для цивільних.
"Я кричу: "Як тільки-тільки-тільки — я поїду". А він мене питає: "Навіщо? Що ти хочеш там побачити? Що там нічого немає?" Я кажу: "Це принципове питання. Розумієш?" Він не розуміє, навіщо цілеспрямовано їхати і себе травмувати", — додає Катерина.
Подружжя зараз живе у польському Щецині. І хоча Катерина з чоловіком для себе визначили, що найближчі чотири роки, поки донька вчиться у технікумі, вони нікуди з Польщі не переїдуть, жінка налаштована поїхати до Сєвєродонецька після деокупації. "Я хочу додому. Але, якщо я хочу додому, то і всі поїдуть. Я це знаю", — каже вона.