Ігор Процикевич: "ДП УАРНЕТ ми починали з нуля"

 Львівський УАРНЕТ, який є одним із найбільших магістальних провайдерів України - державне підприємство.  Про те, як на ентузіазмі кількох людей УАРНЕТ виріс із лабораторії у лідери ринку, ставши великим інтернет-провайдером Західної України, про проблеми в галузі, а також про те, що означає "бути державним", нам розповів генеральний директор Ігор Процикевич. 

- Пане Ігорю, УАРНЕТ – державне підприємство? Розкажіть як починали?

Те, що УАРНЕТ державний, то так історично склалося. У   нашому дворі є супутникова антена, яка до цього часу знаходиться законсервованою, і як канал для Інтернету вже не використовується. Але у свій час, у 1993 році, той канал було побудовано спільно зі Швецькою космічною корпорацією, і це було пряме включення в «NorduNet» - це є університетська мережа Скандинавських країн, і таким чином ми подали до Львова Інтернет.

Тоді Інтернет не мав жодного значення для населення, навіть для фірм. Інтерес мали тільки науковці, і ті, хто часто бувають за кордоном. Тоді підключались до нас університети, Національна академія наук України, ООН і ті,  хто розуміли, що таке Інтернет. У рамках проекту, в Інституті фізики конденсованих систем НАН України було створено лабораторію для того, щоб, перш за все, підтримати потребу в листуванні, ну і за можливості, якоїсь додаткової інформації.

Так було до 1998 року, а після того Інтернетом почали цікавитись, зрозуміли, що він має певну комерційну доцільність. Лабораторія, як бюджетний підрозділ, вже не могла нормально функціонувати та розвиватись у силу тих проблем, які стандартно є в бюджетній сфері. У 1993 році засновниками, зокрема академіком НАН України Юхновським Ігорем Рафаїловичем, який на той час був віце-прем’єром України, було укладено домовленості з урядами Австрії  і Польщі про допомогу в фінансуванні проекту. І в 1998 році на президії НАН України було вирішено, що лабораторію треба відділити від інституту, і створити окреме державне підприємство НАН України.

-З того моменту як лабораторія відділилась у державне підприємство, як відбувався розвиток компанії?

Змінювалися технології, змінювалися умови функціонування, й у 1999 році ми починали фактично з нуля, навіть із мінусів. Якраз той період припав на першу кризу пов’язану з курсом долара, і оскільки угоди з користувачами й університетами були в гривнях, то гроші просто знецінилися. УАРНЕТ отримав на початку 99-го величезні борги перед шведами. І далі ми починали фактично з нуля. Єдине що ми мали - певний досвід, але з точки зору фінансового та матеріального забезпечення, ми починали з нуля. НАН не могла нам допомогти, бо це були часи, коли сама академія не дофінансовувалася, не вистачало грошей навіть на зарплати. Ми починали на ентузіазмі семи осіб.

- Як нарощували клієнтську базу?

Користувачів набирали зі свого бачення, намагалися надавати послуги максимально якісно. На той час основним видом послуг було отримання Інтернету за дозвоном, за так званою комутативною лінією. Через телефон був зв’язок з сервером провайдера,  і таким чином отримували доступ до Інтернету. Але навіть тоді ми купували максимально якісне обладнання. Оскільки на той момент вже у Львові було 5-6 компаній-конкурентів: "Укртелеком" само собою, "Інфоком", "Літег", "Вертеп", "Субтронік" – загалом до шести компаній у Львові, то була конкуренція, і ми мусили для себе якось виробити правила та бачення як себе позиціонувати на ринку, щоб зайняти свою нішу. І ми прийняли ріщення, що треба: а) надавати максимально якісну послугу; б)говорити користувачам правду, що таке можемо, а таке не можемо, для того, щоб була максимальна довіра до тих послуг, які ми надаємо.

- Як швидко вдалося заявити про себе на ринку?

За два роки ми стали у Львові найкрупнішим провайдером, при тому, що на 2001-2002 рік, якщо говорити про кількість ліній дозвону та кількість користувачів, то у нас було більше, ніж усіх провайдерів Львова й області разом узятих. У цьому і реклама відіграла свою роль. Ми співпрацювали з усіма газетами, з радіо Люкс, з Львівською хвилею і багато-багато іншими. 

- На яких умовах відбувалась ця співпраця, комерційних?

Так, звичайно. Насправді ми одразу вирішили, щоб схеми були прості й однозначні. Жодних бартерів. Потрібно рекламу, ми платимо за рекламу, потрібен газеті інтернет – вона платить за інтернет. Потрібно нам розіслати пошту, значить винаймаємо фірму, яка розповсюджує рекламні матеріали. На початку ми робили різні акції. Наприклад, в організації Львова ми розповсюдили картки-листівки з годинними безкоштовними доступами до інтернету. На той час година інтернету коштувала 4 гривні 20 копійок, це не так вже і мало, бо на теперішні гроші – це 50 гривень за годину. Такі тестові карточки кожний раз давали результати, адже приходили нові потенційні користувачі. 

- Уарнет надає послуги тільки державним установам?

Ми завжди надавали послуги абсолютно всім. Всі, хто хотів, отримували послуги. Ніяких обмежень і не робили, і не робимо. Просто зсуваються технології. Послуга з дозвону перестала працювати у 2004 році, тому що швидкість вже була замала. Те програмне забезпечення, яке вже на той час існувало, вимагало швидшого інтернету, навіть сайти стало важко дивитись за дозвоном, то вже була не та якість. Відтак стали актуальними послуги Інтернету за виделеною лінією – це лінія безпосереднього зв’язку і модеми,  яка бралася в операторів зв’язку. "Укртелеком" має монополію на первинну мережу в Україні, у них купувалася послуга зв’язку між офісами. Треба сказати,що на той час Інтернет був дорогим.  Тих самих 64Кбіти/с коштували 300-400 доларів, а в 1999-ому ця ціна була дві тисячі доларів, і це ще дуже низька ціна. Порівняйте, що зараз ціна Мегабіта до 15 гривень. 

- Тобто УАРЕНТ надає послуги доступу до Інтернету і у квартирних будинках?

Однозначно. Але тут треба зауважити, що починаючи з 2007 року ми взяли трохи іншу стратегію, і почали себе позиціонувати як магістральний провайдер Інтернету України. Таких є зовсім небагато в Україні. Ми почали будувати свою первинну мережу по Україні, і на цей  момент ми побудували мережу по всій Україні, і присутні в кожному обласному центрі, а також в багатьох районних. Подали 10-бітні канали як мінімум двома шляхами. Це робиться для того, що коли іде обрив оптики й обривається один канал, то буде працювати інший канал. 

- Але фактично починалося все у Львові?

Воно не лише починалося, але і закінчується у Львові. У нас були думки переносити центральний офіс до Києва, але ми відмовились від того. Центр мережі і так залишався б у Львові. У цьому офісі знаходяться необхідні підрозділи для того, щоб забезпечити функціонування мережі. Є такий відділ "НОК", який адмініструє всі ті вузли, які знаходяться на території України, і за межами України. Ми маємо вузли у Франкфурті й у Варшаві, і це все адмініструється,  хоча фізично все знаходиться тут, у Львові. 

- Для чого саме у Варшаві та Франкфурті, чому саме там? 

Це є основні точки присутності найбільших операторів у Європі. Франкфурт є одним із найближчих. Щоразу в світі  з'являється все більше оптоволокнистих ліній, і розвиток іде таким чином, що в тій самій Варшаві, де у нас є також вузол, присутні багато європейських і світових провайдерів. Нас цікавить отримання послуги якнайближче, бо вона тоді є і дешевшою, і надійнішою, адже чим довша лінія, тим більша ймовірність, що десь може бути обрив оптики. Тому канал до Варшави є і надійнішим, і дешевшим, ніж до Франкфурта.

- Ви працюєте як оптовик?

З 2007-го ми позиціонуємо себе як магістральний провайдер. У нас є первинна мережа по всій Україні,  є прямі канали як на Захід, так і на Росію, і тому ми маємо у наших центральних вузлах потужні маршрутизатори оптимізації маршруту. Необов’язково, та  зрештою, економічно недоцільно кожному провайдеру мати свої канали та вузли. Ми надаємо магістралі для провайдерів – це гуртова торгівля. От навіть з 2008-го року ми у Львові суттєво зменшили рекламу, бо перестали ставити акцент на роздрібну торгівлю. Але ми маємо тут, і, наприклад, у Рівному повноцінні офіси, і як до нас звертається приватна особа, якщо є технічна можливість, ми намагаємось забезпечити інтернетом, бо зрештою – це наш заробіток. 

- На яких умовах відбувається співпраця з дрібними провайдерами? 

Вони кажуть, наприклад, нам треба 1000 Мбіт Інтернету, чи 20Мбіт, якщо є технічна можливість, то зразу надаємо свої послуги, якщо хочуть дуже велику швидкість, то вже тоді замовляємо додаткові канали, конкретно до того міста, щоб можна було подати більшу швидкість. 

- Як це впливає на ціну для кінцевого споживача?

Все взаємопов'язано. Хоча впливає на формування саме ринкова ціна. Якщо говорити об’єктивно, то в Україні реалії такі, що ціни є найнижчими, ніж у світі. Середня ціна – це 7-8 доларів у місяць. Таких цін нема ні в Польщі, ні в Європі, бо там – це від 40-ка доларів. Зараз в Україні ціна на Інтернет, залежть від того, на скільки послуга роздрібного провайдера є монопольною, чи не монопольною. Бо там, де починається конкуренція, ціни опускаються, як то кажуть, нижче плінтуса. Це не вигідно ні провайдеру, ні споживачу.  Якщо ціна низька, то часто буває так, що провайдер просто не цінує споживача, бо останній платить мало коштів. Якщо є якась проблема, то споживач навіть не має до кого звернутися, звертається до провайдера, а тим байдуже, бо ціна низька, і то часто навіть збитково. 

- То як формується ринкова ціна?

У формуванні ринкової ціни є певна специфіка. Всі провайдери присутні в Києві, і всі присутні у Львові, бо це шлях з України в Європу. Відповідно вартість, наприклад, у Луцьку буде складатися з вартості каналу Львів-Луцьк, і з вартості Інтернету у Львові. Якщо провайдер "Х" взяв канал, то він за нього платить гроші, є щомісячна абонплата, і він продає Інтернет у Луцьку. І якщо дрібний провайдер відмовляється від послуги на користь когось іншого, то магістральний провайдер опиняється в дурній ситуації, і стає його заручником.

Тому ринкова ціна, на жаль, є, і вона часто необґрунтована, з точки зору низьких цін, але способів боротися нема. Той провайдер, який купує послугу, має дуже добре дивитися, яку послугу він купує, якої якості, і це питання є дуже важливим. Тому треба дивитися, чи є заявлена швидкість провайдера, яка заявлена в угоді, чи вона відповідає дійсності в час пік, а це 21.00 – 22.00. Тому ціна визначається тим, чи є швидкість, яку замовив провайдер такою, як в час пік. На жаль, далеко не всі провайдери, які позиціонують себе як магістральні, можуть надавати Інернет для інших провайдерів, можуть надавати ті послуги. Бо одразу в кінцевого споживача виникають проблеми з такими програмами як Скайп, ІР-телефонія, тому що це зв'язок в одну сторону. Але з цим, на жаль, дуже важко боротись. 

- Декларують одне, а насправді інше, то це певною мірою шахрайство? Чи мали б бути якісь контролюючі органи?

Моя філософія – контролюючих органів у нас є забагато, треба на контролюючий орган свій контролюючий орган, а потім на той, ще один. У нас і так виходить країна контролюючих органів. Якщо вони існують тільки, щоб існувати і брати хабарі, то для чого вони тоді потрібні? Я категорично проти створення ще армії чиновників в армії зв’язку. Тому ринок все має вирішувати. Тут все просто: є попит – є пропозиція, тому все вирішиться само собою.

- Яких дій зі сторони держави хотілось би гравцям ринку?

Я думаю, що кожний, хто працює у цій галузі, бачить, що в цьому місці щось не так, в тому теж, але я особисто не хочу, щоб держава щось робила. Бо як правило, якщо урядовці хочуть щось зробити, навіть добре, то як правило, в кінці все перевертається з ніг на голову, і несе зовсім не те навантаження, і виконує зовсім не ту функцію, яку хотілься б отримати. Так як свого часу в 2000–них, коли все тільки починалось, нам хотілося одного, щоб держава не втручалася. Ну як держава, державний апарат і чиновники, бо останні мають звичку вважати, що вони і є держава, хоча останні події показали, що є інші міркування, інші речі.

- Як впливає ситуація в країні на інтернет-бізнес?

З точки зору інтернет-бізнесу, щоб напряму впливала ситуація, то цього сказати не можу. Інтернет потрібний був до революції, під час революції, і після революції. Але з точки зору взагалі бізнесу, то хотілося б, щоб умови змінилися, але це загально-суспільні питання і проблеми, вирішення яких потрібне всім. Як працює податкова, правоохоронні та контролюючі органи, це зачіпає будь-який бізнес.

- Які у Вас стосунки з владою?

Стосунки нормальні. В якому розумінні. Владу потрібно любити, і те, що їй потрібно, з погляду нашої діяльності, забезпечувати. Ми  забезпечуємо інтернетом Львівську міську раду, Обласні ради, Міністерства, але особливо теплих і тісних стосунків у нас нема. Щоб щось ми просили у влади, то ні. Чим ми кращі за інших? Існують правила гри, і відповідно до них намагаємось працювати. Так як в армії, солдату краще триматись подалі від керівництва, ближче до кухні.

- Ви співпрацюєте з Європейськими компаніями та мережами?

Щоб ти не робив, важливо вчитися на досвіді, особливо на чужих помилках . Останні 10 років співпрацюєм з Польською академічною мережею "Піонер". У них принципово інші умови діяльності. Ми працюємо від НУН України, але жодних коштів держава не виділяє, ні на модернізацію, ні на розвиток, це все ми компенсуємо за рахунок внутрішніх резервів, за рахунок того, що ми надаємо послуги провайдерам, приватним особам, компаніям, і за рахунок того намагаємось розвиватися. А от у Польщі інакше, їм допомагає держава,відповідно у них є можливість отримати зовсім інше обладнання.

- Що Вам дає така співпраця з поляками?

Але ми з ними співпрацюємо, і скористалися з того, що можемо консультуватись, ставити запитання. Наприклад, у 2005 році ми використовували маршрутизатори фірми "Сisco", і при великих швидкостях їх параметри не відповідали нашим потребам. І ми почали з'ясовувати, і дізналися, що Польська академічна мережа використовувала маршрутизатори фірми "Juniper", тоді на ринку України про них навіть не чули. Ми знайшли їх і поставили. Таких випадків у нас багато було. Так було і з комутаторами. Вирішили купувати, але перед тим ще зателефонували до поляків, кажемо от так і так, хочемо ось такі ставити, а вони вже ті, що ми тільки збирались ставити, повикидали, і купили кращі, нової фірми. А конкуренти попеклися, і зробили таку помилку. 

- Конкуренція. Чи співпрацюєте з конкурентами, які у вас стосунки?

З точки зору магістрального інтернету, якщо говорити об’єктивно – то є три реальних конкуренти: Датагруп, Уарнет і Євротранс телеком. Це три компанії, які конкурують по всій Україні. А стосунки у нас нормальні. 

- У травні з'явилася інформація, що в травні цього року Національна комісія з питань регулювання зв'язку та інформатизації внесла до реєстру провайдерів ООО "Уарнет", яку засновано Вашою дружиною та сином?

Насправді інформація правдива. У нас була потреба зареєструвати нову фірму, яка б займалася роздрібним бізнесом у селах. Йде мова про населені пункти, і це є особливо актуальним, бо подешевшало обладнання GPON. «Оптика в кожний дім»,  є досить актуальною темою. Але банально тією справою займатися, треба певні інвестиції, і для цього потрібне обленерго, що має укладати угоди з користувачами. Такі різні робочі моменти для того, щоб надавати послуги роздрібним користувачам. І вже та фірма мала брати магістральний трафік у державного УАРНЕТУ.

 - Чому цього не може робити державний УАРНЕТ?

ДП має свої переваги та недоліки, хоча більше недоліків. Нам держава не дала жодного ресурсу, все, що ми робили - було за рахунок діяльності та активності колективу, це не було за бюджетні кошти, ми навіть приміщення, яке тут займаємо, то ми його орендуємо, нема своєї власності. Нам держава не дала вузли чи приміщення ні тут, ні, наприклад, у Вінниці чи Києві. Всюди укладаємо звичайний договір оренди, як і ДП чи ПП. 

Наше завдання продавати магістральний трафік, і нам добре співпрацювати з компаніями роздрібними, але добре, коли ми можемо їх контролювати. Бо багато провайдерів, які готові брати інтернет, але вже коли ми допомогли розкрутитися, рік чи два проходить, провайдери набираються сили і беруть послуги в когось іншого, наприклад, на 1 дешевше. Тому, щоб не було таких речей, найпростіший спосіб було відкрити таку фірму. Коли ми подали на реєстрацію, то виявилось, що можна зареєструвати фірму під такою ж назвою УАРНЕТ, бо коли ми реєстрували ДП тоді, згідно із законодавством, потрібно було, щоб всі слова у назві були такими як в українському словнику, тому наша назва така довга «Державне підприємство Науково-телекомунікаційний центр “Українська академічна і дослідницька мережа” ІФКС НАН України», скорочено УАРНЕТ. А зараз виявилось, що будь-який чоловік чи конкурент міг зареєструвати ПП під назвою "Уарнет". Тому ми вибрали таку ж назву.

- Не боїтеся закидів на Вашу адресу про створення "сімейного" бізесу?

Насправді, вже на наступний день роздували з того якусь велику подію. І я вирішив, що не варто вступати в полеміку і для того, щоб не було жодних зауважень і ухмилок про «сімейний» бізнес ми відмовились від ідеї. То ТЗОВ є зареєстроване, але  воно заморожене, не ліквідовуємо його, щоб хтось інший не використовував назву, марку. Таким чином питання знімається. Підприємство не працює, і не буде працювати для того, щоб не було зайвих питань. Хоча по суті там стояло тільки питання зручного механізму для роботи з роздрібними користувачами, бо такі є реалії. Але оскільки воно може бути не так трактовано, бо кожному не поясниш, більше того, як тільки виправдовуєшся – це означає, що винен, тому, на жаль, ми відмовились від тієї ідеї. 

- Чи нема у Вас жалю, що УАРНЕТ державне, а не приватне підприємство?

Без сумніву, є такий нюанс. Але я вам скажу так, що з 2008 року від кризи УАРНЕТ не тільки не отримує від НАНУ ніяких коштів на розвиток мережі, а ми фактично дофінансовуємо їх з точки зору отримання послуг інтернету, тому що коштів НАН не вистачає навіть на інтернет. Але так, звичайно, такі думки є. З тим, що УАРНЕТ державний була навіть така кумедна історія.

У 2003 році приїжджав представник поважної компанії, хотів купити УАРНЕТ. Приїхав президент, сам президент компанії. Я щось ще тоді не дуже мав часу в той день. От він сидить і каже, що хоче нас купити. Він знав всі цифри нашого обороту, все знав, і ціну приблизну, скільки воно має коштувати. Я протянув йому візитку, і кажу, а прошу пана, ану читайте, що там написано. «ДПДЦ УАРНЕТ». ДП - означає державне підприємство. Німа сцена, рот відкрив, все знав, але тільки не зауважив, що ми належимо державі. Отакі курйози теж були.

- Скільки коштує компанія?

Вартість бізнесу визначається клієнтами, не тим скільки маєш гектарів поля чи площі. Але з іншого боку, це моє внутрішнє задоволення, бо я став директором, коли вартість УАРНЕТУ була практично нульовою, клієнти втікали, і фактично їх не було, то зараз компанія вартує понад 20 мільйонів доларів США.  От такий вклад нашого колективу в державу. І це державна власність.

- Як  розподіляються прибутки?

Так як на будь-якому ДП. Заплатили податки, ще 15 відсотків від доходу - це девіденти державі, й платиться за пріоритетом на рівні з податками. Більше того, податкова все це теж контролює. Якщо б був приватний власник, якщо ми купуємо якийсь дорогий маршрутизатор, то я б міг звернутися до власника і сказати, що от ми тобі два чи три місяці не платимо дивіденди, але ми купуємо маршрутизатор, який є твоєю власністю,і це твоя власність. На жаль, я не можу так звернутись до держави, бо не маю до кого звернутись. Відповідно, ми маємо платити державі дивіденди. 15 % це ще терпимо, гірше було у 2006, коли уряд Тимошенко прийняв рішення, що всі ДП мають платити 50% від дивідендів. Насправді попадаємо в такі ж умови з державними підприємствами, яким держава створила відповідні умови, базу, комунікації, так як у свій час Укртелекому. Нам держава з того нічого не дала, все що є – побудовано за рахунок нашої активності, але ми такі як всі. Щоб купити якусь річ, ми її купуємо вже з оподаткованого прибутку, це означає, що треба заплатити в ПДв, податок з прибутку, і тільки те, що лишилось можна витрачати на розвиток.

- Скільки прибутку на рік дає УАРНЕТ? 

Навіть не знаю. Оборот десь 70 млн. грн. у рік. Десь на цьому рівні. На жаль, не так просто його збільшувати. Відключився від нас провайдер, вже ця сума менша, зменшуються ціни, теж впливає на оборот. Взагалі інтернет-галузь – це єдина галузь, ціни на послуги постійно падають, а не збільшуються.

- До речі про "Укртелеком", нещодавно ми писали про монополію "Укртелекому" на кабельну каналізацію, яка ще нещодавно була державною, що Ви про це думаєте?

Просто, якщо врахувати, що кожний з провайдерів конкурує з Укртелекомом, бо Укртелеком теж надає послуги інтернету,  то це є не зовсім коректно, з погляду конкурентних можливостей. Каналізація як робилась? Насправді не так багато каналізації проклав Укртелеком як такий. Ще за Союзу будувався будинок, до нього прокладались всі комунікації, в тому числі телефонна каналізація.Так все і всюди будувалось, бо інакше будинок не можливо було здати в експлуатацію. А потім воно автоматично, під час приватизації, перейшло у власність Укртелекому. Але Укртелеком продали за безцінь. Був зовсім інший спосіб. У Львові є штук 10 АТС, і так в кожному місці. Це є й приміщення, які в свій час держава дала йому безкоштовно, а зараз це вже стало приватною власністю разом з Укртелекомом.

- Чи не відчуваєте, що це несправедливо, комусь ВСЕ, а комусь з нуля починати?

Уарнет не створився за часів Союзу, бо не було ще тоді Інтернету. Ми не маємо жодного приміщення. А суть яка, якби продавали невідразу, а от, наприклад, АТС у Львові в центрі, а якщо б її виставили на продаж, то місцеві провайдери  мали  б можливість її купити, і рентабельність була б значно більшою.

 - Чи виникають у Вас якісь проблеми через таку монополію? 

Особливих проблем немає з ними. Підписуємо угоди, платимо гроші. Просто за рахунок їх монополії, ми програємо. Правильно було б, щоб кабельну каналізацію обслуговувала окрема організація, яка не є оператором зв’язку, і не має причин, чесно чи нечесно,  конкурувати. Я не прихильник комунальної власності, з такої точку зору. Часто, коли є якась матеріальна власність у державного підприємства, то недобросовісні директори думають, як би то все розвалити і довести "до ручки". Ну стандартна схема. Але ще раз повторюсь, вартість фірми визначається не стільки фондами, а її клієнтами, які тримаються за фірму, бо вона надає хороші та якісні послуги.