У Німеччині відкрили онлайн-доступ до архівів нацистської партії
Відтепер кожен охочий може перевірити, чи були його родичі членами Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП). Така можливість з’явилася завдяки відкриттю американських архівів і сучасним цифровим технологіям, які спростили доступ до історичних документів.
Про те, як у Німеччині працюють із родинною пам’яттю про нацистське минуле, в ефірі Радіо Хартія розповів парламентський кореспондент Deutsche Welle у Берліні Роман Гончаренко.
«Ми говоримо про газету Die Zeit з Гамбурга, і схожий проєкт зробив також журнал Der Spiegel, також з Гамбурга. Вони всі користуються одним і тим самим джерелом, тобто американськими архівами, які були свого часу частково вивезені в Сполучені Штати», — каже Гончаренко.
Раніше доступ до таких архівів у Німеччині також існував, однак процедура пошуку була складною та тривалою. Тепер оцифровані документи систематизували за допомогою спеціальних програм, що значно спростило пошук інформації. Аби дізнатися про можливу приналежність родичів до НСДАП, достатньо ввести ім’я та дату народження.
«Під час панування нацизму в Німеччині було десь за різними оцінками понад 10 мільйонів членів цієї націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини. Німецька абревіатура — НСДАП. Тобто, це багато, це мільйони людей», — говорить Гончаренко.
Після Другої світової війни багато людей намагалися приховати свою приналежність до нацистської партії. Інтерес до цієї теми та готовність дізнаватися правду про минуле власної родини формувалися в Німеччині поступово й нерівномірно. На це вплинув і повоєнний поділ країни на Західну Німеччину — Федеративну Республіку Німеччини та Східну Німеччину — Німецьку Демократичну Республіку.
На думку Гончаренка, у Західній Німеччині, яка в перші повоєнні роки була окупована Сполученими Штатами, Британією та Францією, процес денацифікації відбувався з помилками:
«Великих якихось нацистських злочинців було засуджено, когось страчено, але не було такої тотальної заборони на роботу. Були відомі випадки, коли в західній Німеччині, навіть в уряді, працювали колишні нацисти. Але в перші 10-15 років існувало певне суспільне табу на цю тему».
Уже покоління німців 1960-х років почало активніше цікавитися історією власних родин у часи Другої світової війни. Такі розмови нерідко спричиняли конфлікти всередині сімей, адже торкалися болючих і замовчуваних тем. Водночас, на думку Гончаренка, суспільне осмислення нацистського минулого тривалий час залишалося складним процесом і не набуло по-справжньому масового характеру.
«Багато хто замовчував своє минуле, казав, що не був членом партії і так далі. І лише через 2-3 покоління, там вже 80-ті роки, особливо 90-ті, і зараз — це вже покоління правнуків, умовно кажучи, коли вже померли ті люди, про яких йдеться, їх вже просто немає. Це для певної частини німецького суспільства відкриває знову цю тему, дає можливість ще раз торкнутися цієї болючої для німців сторінки», — каже Гончаренко.
Оскільки Східна Німеччина (НДР) знаходилась під радянським контролем, то її досвід можна порівняти з тим, як говорили про нацизм у СРСР.
«Дуже схожа була ситуація. Але звичайно, оскільки це були німці, тобто їм говорили про почуття провини і так далі, але в них теж не було бажання довго копатися в цих архівах», — говорить Гончаренко.
Сьогодні питання колективної відповідальності німців за злочини нацистського режиму – це аксіома, вважає Гончаренко, яка дискутується тільки представниками ультраправих політичних сил.
«У німецькому суспільстві питання колективної відповідальності не обговорюється. Це — даність. Важливий, як на мене, момент — це те, чому це зараз спливає. Моє пояснення: це пов’язано з тим, що минуло багато часу. І справді, людей вже немає в живих. І поколінню правнуків, можливо, трохи простіше цим займатися», — сказав Роман Гончаренко.
Источник: radiokhartia.com