НКЕК хоче, щоб 56,1 мільйона українських телеком-абонентів оплатили зростаючі апетити її бюрократії

Поки українська економіка четвертий рік живе в умовах війни, підприємства виживають під обстрілами, а оператори зв'язку власним коштом відновлюють зруйновані мережі й допомагають Силам оборони, Національна комісія, що регулює сферу електронних комунікацій, вирішила, що саме зараз настав найкращий час збільшити власне фінансування, розширити свої повноваження та максимально убезпечити себе від будь-якого контролю.

Минулого року телеком-ринок уже відбив спробу НКЕК запровадити новий обов'язковий збір на утримання самого Регулятора. Здавалося б, чиновники мали зробити висновки.

Сталося навпаки.

Новий законопроєкт демонструє, що невдача лише підштовхнула Комісію до ще більшої жадібності.

Тепер НКЕК хоче майже на 70% збільшити власний бюджет, отримати постійне фінансування за рахунок операторів (а фактично народу України), різко розширити власні повноваження, послабити механізми власної відповідальності, ускладнити відкликання членів Комісії та навіть запровадити кримінальну відповідальність за настільки розмите поняття, як «незаконний вплив» на НКЕК.

Інакше кажучи, чиновники пропонують суспільству дуже просту формулу:

Більше грошей. Більше влади. Менше відповідальності.

Саме так виглядає суть цієї законодавчої ініціативи.

ІнАУ та інші представники ринку прямо попередили державну владу: така реформа не має нічого спільного з підтримкою галузі. Вона означає збільшення витрат операторів, посилення адміністративного тиску та подальше розростання державної бюрократії саме тоді, коли країна повинна економити кожну гривню.

Відповідь НКЕК виявилася показовою.

Замість професійної дискусії Комісія вдалася до спроби морального шантажу, заявивши, що критики її законопроєкту нібито не готові реалізовувати європейський курс України, який «щоденно виборюється кров'ю Сил оборони».

Фактично подвиг українських військових використали як аргумент на користь збільшення фінансування самого Регулятора.

Важко уявити більш цинічний спосіб захисту власних бюрократичних інтересів.

Хотілося б почути відповідь самих військових.

Вони воюють за свободу України чи за те, щоб тилові чиновники отримали ще більше грошей, ще більше повноважень і ще менше можливостей для громадського контролю?

Не менш доречно поставити запитання й українським громадянам.

За підрахунками самої НКЕК, в Україні налічується 56,1 мільйона телеком-абонентів. Якщо розділити бажане збільшення фінансування Комісії на цю кількість, виходить приблизно 7,15 гривні з кожного абонента.

Наче дрібниця.

Саме на такому принципі й працює будь-яка чиновницька бюрократія.

Вона ніколи не просить одразу багато.

Вона бере потроху.

З кожного.

А потім знову.

І ще раз.

І щоразу пояснює це «європейськими стандартами», «належним фінансуванням» або «посиленням інституційної спроможності».

Насправді за цими красивими словами приховується банальна істина: чиновницький апарат хоче жити дорожче і витрачати більше, зокрема на регуляторний туризм.

Особливо показовою є модель роботи НКЕК останніх років.

Спочатку Комісія знаходить у Європейському Союзі найжорсткіші регуляторні практики — зазвичай у країнах із набагато менш конкурентними або історично монополізованими ринками.

Потім ці норми намагаються механічно перенести в Україну.

Далі суспільству пояснюють, що цього нібито вимагає європейська інтеграція.

Після ухвалення закону Комісія ухвалює ще жорсткіші підзаконні акти.

Зростає кількість звітів.

Зростає кількість перевірок.

Зростає кількість вимог.

Зростають витрати бізнесу.

Зростає сама бюрократія.

І тільки одне залишається незмінним — відсутність будь-яких кроків до дерегуляції.

За останні роки НКЕК не стала символом скорочення державного втручання.

Вона стала символом його постійного нарощування.

Контроль якості.

Універсальна послуга.

Нові форми звітності.

Нові перевірки.

Нові обов'язки.

Новий регуляторний збір.

Нові повноваження.

Нові чиновники.

Нові бюджетні апетити.

І жодної масштабної ініціативи зі скасування застарілих вимог, які давно втратили сенс.

Особливо дивує вибіркове ставлення НКЕК до європейського досвіду.

Коли йдеться про нові заборони, нові збори чи нові повноваження — Європа миттєво стає взірцем.

Коли ж у багатьох країнах ЄС скорочують державний апарат, об'єднують регуляторів, цифровізують процедури та зменшують адміністративний тиск на бізнес — цей досвід для НКЕК наче не існує.

Таке вибіркове «європейське мислення» має дуже просте пояснення.

Запозичується лише те, що розширює владу чиновника.

Усе інше старанно ігнорується.

Україна сьогодні потребує прямо протилежного курсу.

Не нових регуляторних поборів.

Не нових бюрократичних структур.

Не нових чиновницьких повноважень.

Україна потребує радикальної дерегуляції, скорочення державного апарату, об'єднання регуляторів, зменшення бюджетних витрат на їх утримання та повернення принципу, за яким державний орган існує для суспільства, а не суспільство — для утримання державного органу.

Бо коли державний регулятор починає більше боротися за власний бюджет, ніж за розвиток ринку, він перестає бути регулятором.

Він перетворюється на ще одну бюрократичну корпорацію, яка дедалі більше працює на себе.