Мобільний зв’язок і виклики на тлі вторгнення. Як Україна попри війну залишається на зв’язку?
Попри повномасштабну війну та певні побоювання експертів, Україна залишається онлайн. Яким чином це все працює, чому росіянам не вдалося вбити український зв’язок і як нам допомогли шведські технології?
Згадайте перші дні війни. Постійне оновлення соцмереж та новинних сайтів, нескінченні апдейти по тому, де знаходиться російська армія та як ЗСУ та ТрО дають їм відсіч, відео з розгромами російських колон та роботою Байрактарів — усе це було лише маленькою частиною інформпотоку, який нісся по всій країні.
Зв’язок був і залишається однією із найважливіших потреб сьогодення. Світ став таким, що без якісного зв’язку жити майже неможливо, а якщо хтось пропадає з мережі на кілька годин — це вже чималий привід хвилюватися.
Важливість зв’язку розуміли і росіяни. Одночасно із початком наземного вторгення вони провели кібератаку проти компанії Viasat, що надає послуги високошвидкісного широкосмугового зв’язку комерційним клієнтам та армії. Аналітики називали цю кібератаку чи не найпотужнішою за останні роки, а заступник голови Держспецзв’язку Віктор Жора пізніше підтвердив, що через цей злам частина української армії залишилась без зв’язку.
Не варто також недооцінювати потребу цивільних зателефонувати чи скористатися мобільним інтернетом — особливо на початку війни, коли події розвивалися дуже стрімко. Якби у людей зникла можливість слідкувати за новинами чи дзвонити близьким, це викликало б спражню паніку. Саме тому особливо важливою була робота телеком-операторів, щоб всі залишалися онлайн та могли у будь-який момент зв’язатися с батьками чи друзями і переконатися, що з ними все гаразд.
Стійкість мережі — запорука стабільного зв’язку
Ще на стадії будівництва телекомунікаційні мережі плануються так, щоб не було якоїсь однієї критичної точки, в яку може попасти ракета чи бомба та відключити зв’язок по всій країні. «Основний принцип побудови телекомунікацій — це стійкість до надзвичайних ситуацій», — пояснює Володимир Яренко, керівник департаменту мережі комутації у lifecell.
Звичайно, є певні ключові вузли, відключення яких може призвести до втрати зв’язку — як це, наприклад, відбулося у Херсонській області.
Ще за два місяці до початку повномасштабного вторгнення у lifecell почали працювати над переміщенням обладнання із областей, які межують з росією, ближче до центральних і західних регіонів. У цьому компанії допомагала шведська компанія Ericsson, яка надавала додаткове обладнання, тестувала його та налаштовувала, щоб користувачі не відчували ніяких проблем зі зв’язком.
Це не легкий процес — не можна просто взяти і перевезти обладнання з однієї області в іншу, пояснює Олександр Шамбо, директор з продажів Ericsson Ukraine. Під час «переїзду» та перепідключення необхідно зберегти усі зв’язки із загальною системою, оскільки кожен вузол телекомунікаційної системи пов’язаний із багатьма іншими. Тому ті частини мережі, які потребували певного апгрейду, розширювалися досить швидко
Під час російського наступу зв’язок часто є навіть у місцях, де йдуть бої чи на тимчасово окупованих територіях. Наразі 91,7% обладнання мережі lifecell працює по всій Україні. Основні проблеми зі зв’язком виникають через знеструмлення — наприклад, якщо зникає електропостачання в певному районі через розбиту лінію електропередач.
Ремонтні роботи та резервні системи зв’язку
Звичайно, деякі ланки мережі потребують оперативного ремонту для відновлення зв’язку. За словами Володимира Яренка, від початку повномасштабного вторгнення щоденно працює близько 80−90 ремонтних бригад lifecell. Водночас він зазначає, що компанія не змушує людей їхати під обстріли, щоб умовно замінити пошкоджені кабелі — це відбувається за ініціативи самих співробітників, оскільки всі розуміють важливість зв’язку. «Якщо є умови, є обладнання та сили, щоб провести ремонт — то це робилося і робиться у гарячих точках навіть зараз», — каже він.
Часто ремонтні бригади працюють разом із ЗСУ та ТрО, які забезпечують безпеку та підказують, коли можна пройти до певної точки, як до неї краще дістатися і коли потрібно вертатися на основні позиції.
Обладнання, необхідне для ремонту пошкоджених ділянок, потрібно ввозити з-за кордону. І тут головною проблемою для Ericsson стало те, що багато логістичних компаній відмовлялися їхати в Україну — вони пропонували привозити все на кордон з Польщею, «а далі ви якось самі». Така схема значно уповільнила б доставку необхідного обладнання, а тому шведській компанії довелось шукати тих, хто готовий їхати не тільки до кордону, а і в Україну. Оперативне вирішення цієї проблеми дозволило вже у березні завозити резервне обладнання, яке використовувалося для ремонту пошкоджених ділянок мережі.
Від початку війни здійснено понад 30 тисяч виїздів ремонтних бригад для відновлення роботи базових станцій в різних регіонах країни. Приблизний збиток оператора від зруйнованих базових станцій становить понад 1 млрд грн.
Але не ремонтом єдиним. Деякі резервні системи зв’язку Ericsson та lifecell створили у Європі. Тобто, навіть якби росіянам вдалося знеструмити чи зруйнувати певні опорні вузли в Україні, компанії змогли б оперативно підключити резервні майданчики, до яких ворог точно не зміг би дістатися. «Наша мета полягала в тому, щоб все працювало стабільно за будь-яких умов — навіть якби ми втратили 50% мережі. На щастя, цього не сталося», — зазначає Яренко.
Водночас від початку повномасштабного вторгнення почалася велика міграція людей. Зазвичай оператори заздалегідь можуть бачити певні тренди з того, як люди користуються мережею, та розуміють, де потрібно розширити певні її можливості. Проте під час війни прогнозувати щось, особливо на перших її етапах, було нереально.
«Тому задача із забезпечення стабільної роботи мережі була чи не найголовнішою для наших команд. Це стало можливим за рахунок резервування мережевого обладнання, його швидкого відновлення в місцях пошкодження і розширення ємності там, де з’являлась потреба», — коментує Олександр Шамбо.
Разом до перемоги
У перші дні, за даними lifecell, значно виросла кількість дзвінків, а вже в березні сильно змінився характер використання мобільного інтернету — люди активніше читали новини, дивилися відео, а також масово почали користуватися Telegram. Ні з тим, ні з іншим особливих проблем не було: по-перше, українські телеком-оператори завдяки завчасній підготовці були готові до таких змін; по-друге, додаткове обладнання приходило оперативно, а тому ті мережі, які потребували певного апгрейду, розширювалися досить швидко.
Значно зріс трафік у роумінгу — наприклад, користувачі lifecell від початку війни стали користуватись користуються інтернетом за кордоном в 40 разів активніше. Цьому сприяли й плідні переговори з європейськими операторами, які погодилися надавати свої мережі на пільгових умовах. Це дозволило не підвищувати ціни для користувачів, щоб усі могли вільно спілкуватися з українською карткою у більш ніж 30 країнах по всьому світу.
Часи пандемії навчили людей працювати віддаленно. Цей досвід дуже допоміг компаніям під час війни, оскільки для працівників відсутність офісу вже не була проблемою — вони виходили на зв’язок і з машин, і між переїздами, і з бомбосховищ: «Люди працювали і в вихідні, і в перервах між евакуацією родини. Це — справжній живий організм. Це не просто коли ти сидиш і робиш свою регулярну роботу… Люди розуміли, що вони не можуть знехтувати життям рідних, і в той же час вони працювали, оскільки розуміли, що зв’язок — це частина критичної інфраструктури», — каже Шамбо.
За його словами, під час війни усі договори, контракти та різні юридичні моменти відходили на другий план. Ніхто не дивився на посадові інструкції, прописані робочі моменти — не було такого, щоб хтось відмовлявся щось робити, бо це не його посада. І це, насправді, дуже допомогло в тому числі для того, щоб зберегти стабільний зв’язок — операційні процеси не стояли на місці, а люди працювали за першої ліпшої нагоди, бо розуміли відповідальність, яка лежить на їхніх плечах.
Українці зробили те, що вони вміють найкраще — згуртувалися та роблять все, що у їхніх силах, задля перемоги над ворогом.