Голова НКЕК звітує про перемоги, але галузь бачить зовсім інше

Коли керівниця НКЕК Лілія Мальон виступає на конференціях, дає інтерв'ю чи презентує черговий звіт, складається враження, що український телеком переживає справжній регуляторний прорив. Європейська інтеграція, цифровий розвиток, турбота про споживача, підтримка конкуренції, стійкість мереж – саме ці слова найчастіше звучать із вуст керівництва Комісії.

Але варто вийти за межі офіційних пресрелізів – і відкривається зовсім інша картина.

Сьогодні НКЕК дедалі менше нагадує орган, який розвиває ринок, і дедалі більше – установу, що розширює власні повноваження, збільшує бюрократію та шукає нові джерела фінансування свого апарату.

Найяскравіший приклад – нав'язлива спроба запровадити регуляторний збір, який повинні сплачувати оператори та провайдери. Суспільству це подають як «європейську практику» та «економію державного бюджету». Насправді жодної економії для країни це не створює. Гроші просто перекладаються з державного бюджету на плечі бізнесу, який змушений буде компенсувати нові витрати. У підсумку заплатить кінцевий споживач.

Це не розвиток ринку. Це звичайне перекладання витрат.

А тепер варто поставити просте питання: що зробила НКЕК для галузі за останній рік такого, що виправдовує бажання отримати ще більше грошей?

Чи вирішено проблему доступу провайдерів до будинків, де окремі ОСББ фактично блокують конкуренцію?

Ні.

Чи припинилися конфлікти навколо кабельної каналізації електрозв'язку, де окремі власники інфраструктури намагаються нав'язувати додаткові платежі операторам?

Ні.

Чи ліквідовано численні адміністративні бар'єри для будівництва нових мереж?

Ні.

Чи стало менше бюрократії для операторів?

Навпаки.

Зате ринок отримав нові форми звітності, нові опитування, нові вимоги, нові погодження, нові інформаційні запити, нові регуляторні процедури та нові законодавчі ініціативи щодо розширення повноважень самої НКЕК.

Особливо цинічно це виглядає під час війни.

Поки оператори власним коштом ремонтують зруйновані мережі після російських ударів, закуповують генератори, акумулятори, будують резервні канали зв'язку, відновлюють зв'язок у деокупованих громадах та підтримують критичну інфраструктуру, НКЕК зайнята зовсім іншими питаннями – як отримати більше контролю і більше коштів на власне утримання.

Регулятор поводиться так, ніби головною проблемою українського телекому є недостатнє фінансування самого Регулятора.

Не менш показовою є історія з моніторингом тарифів. Замість того щоб створювати умови для чесної конкуренції, припинити кроссубсідування мобільними операторами віксованого доступу, Комісія починає масово збирати інформацію про ціни в безмобільному сегменті, вимагає від операторів додаткові відомості та збільшує адміністративне навантаження. При цьому самі проблеми конкуренції залишаються невирішеними.

Ще один симптом – постійне розширення регуляторного поля.

Складається враження, що в НКЕК будь-яка проблема має лише одне універсальне рішення: написати ще одну постанову, затвердити ще один порядок, створити ще одну процедуру або отримати ще одне повноваження.

Саме тому кількість нормативних актів зростає значно швидше, ніж кількість вирішених проблем.

Найбільша проблема полягає навіть не в цьому.

Регулятор дедалі частіше оцінює власну ефективність не за тим, наскільки простіше стало працювати бізнесу чи дешевшими стали послуги для громадян, а за кількістю проведених заходів, міжнародних конференцій, підписаних меморандумів і написаних звітів.

Але оператори не можуть оплачувати рахунки красивими презентаціями.

Абонентів не цікавить кількість міжнародних виступів керівництва НКЕК.

Їх цікавить, щоб працював Інтернет, щоб не дорожчали послуги, щоб будувати мережі було простіше, а не складніше.

Саме тут і виникає головний розрив між словами та реальністю.

Якщо головним досягненням Регулятора стає боротьба за право збирати нові платежі із самого ринку, якщо замість дерегуляції бізнес отримує нові форми контролю, якщо замість скорочення бюрократії її стає дедалі більше, то виникає закономірне питання: кому насправді служить така регуляторна політика?

НКЕК була створена не для того, щоб обслуговувати власний апарат.

Вона створювалася для розвитку електронних комунікацій.

І поки керівництво Комісії продовжує звітувати про успіхи, яких ринок не відчуває, довіра до Регулятора буде лише зменшуватися. Бо реальний показник ефективності державного органу — не кількість оптимістичних заяв, а кількість проблем, які він допоміг вирішити. Саме за цим критерієм сьогодні дедалі більше представників галузі ставлять роботі НКЕК незручні запитання.