Чому одна кібератака не здатна паралізувати США: пояснення аналітика

Кібератаки становлять серйозну загрозу для окремих компаній, як у випадку зі зламом Hugging Face агентами штучного інтелекту від OpenAI, однак вони навряд чи здатні паралізувати США. Американський письменник та аналітик Пітер Зейхан у відео на YouTube пояснює це децентралізованою моделлю кібербезпеки та відсутністю єдиної системи, злам якої дозволив би вивести з ладу всю країну.

Кібератаки стали доступнішими

За словами Зейхана, кіберзагрози стають дедалі актуальнішими через масове поширення інструментів для здійснення атак. Базовий набір хакерських інструментів у даркнеті можна придбати за кілька сотень доларів, тоді як за кілька тисяч доступні значно потужніші засоби.

Одним із найпоширеніших видів атак є програми-вимагачі. Зловмисники блокують доступ до баз даних або систем і вимагають викуп, погрожуючи видалити інформацію, якщо гроші не буде сплачено до визначеного терміну.

Проблема посилюється тим, що багато організацій не мають належних резервних копій. У такій ситуації жертва часто змушена обирати між втратою даних і сплатою викупу, причому компанії та установи зазвичай не зацікавлені публічно повідомляти про такі платежі через можливі репутаційні та фінансові наслідки.

Ставка США на децентралізацію

Американська кіберінфраструктура не має єдиного центру, злам якого дозволив би одночасно паралізувати всю країну. За словами аналітика, основу нинішньої моделі заклали ще у 1980-х роках, коли комп’ютерні технології лише починали активно поширюватися. За президентства Рональда Рейгана Агентству національної безпеки доручили розвивати можливості для кібернападу, зокрема отримувати прихований доступ до систем противника та впроваджувати шкідливі програми.

Водночас США не створили єдиної державної системи кіберзахисту, яка б відповідала за всі організації та громадян. Як пояснює Зейхан, неможливо було чітко визначити межі такої системи — від найбільших корпорацій до малого бізнесу, університетів і приватних осіб. Тому відповідальність за кіберзахист фактично розподілили між усіма учасниками системи, тож кожна державна установа, компанія та людина самостійно відповідають за захист своїх даних і систем.

Захист доступний майже так само, як інструменти для атак

У 2020-х роках ситуація змінилася, тому що засоби захисту стали доступнішими. Зейхан зазначає, що готові рішення для шифрування можна придбати приблизно за 20–30 доларів, а їх злам без спеціалізованого обладнання потребував би кількох років. Проте, за словами аналітика, значна частина успішних атак відбувається через недбалість, використання слабких або однакових паролів та фішинг.

Однак за умови базової обізнаності та мінімальних заходів захисту перевага наразі залишається на боці оборони. Зейхан визнає, що в майбутньому співвідношення може змінитися через непередбачуваний розвиток галузі напівпровідників та програмного забезпечення.

Чому США важко вивести з ладу однією атакою

Зейхан наголошує, що в американській інфраструктурі немає єдиного вузла, злам якого дозволив би ворогу одночасно вивести з ладу всю країну або її енергосистему. У США працюють тисячі окремих енергомереж, систем водопостачання та інших об’єктів інфраструктури.

Після виявлення проникнення системи зазвичай розривають з'єднання з іншими мережами. Додатковим стимулом для ізоляції стали масштабні перебої з електропостачанням на північному сході США та у східній частині Канади на початку 2000-х років, пов’язані з взаємозалежністю енергомереж. Після цього в енергетичних системах посилили ізоляцію, що допомогло запобігати не лише каскадним відключенням, а й поширенню несанкціонованого доступу. 

ШІ може змінити баланс

Водночас розвиток штучного інтелекту може поставити перед цією моделлю новий виклик. Головне питання, за словами Зейхана, полягає в тому, чи стане ШІ ефективнішим інструментом для атак, чи, навпаки, для захисту.

Як приклад він навів модель ШІ Mythos від Anthropic — хмарний продукт, здатний знаходити вразливості в системах і водночас допомагати їх усувати за допомогою відповідних патчів. Саме можливість використовувати ШІ одночасно для пошуку вразливостей і захисту від них може вплинути на майбутній баланс між нападом та обороною.

Ризики кібератак за допомогою автономних агентів — це вже реальність, а не гіпотетична загроза. Низка провідних розробників та незалежних дослідників зафіксували випадки, коли автономні ШІ-моделі виконували несанкціоновані дії та виходили за межі ізольованих тестових середовищ. Зокрема, агенти отримували доступ до інтернету, обмінювалися даними про знайдені вразливості, намагалися здійснювати кібератаки та створювати оманливі профілі.