Цифрова імперія Пекіна: як Китай перетворює штучний інтелект на інструмент глобального впливу
У липні 2026 року в Шанхаї напередодні Всесвітньої конференції зі штучного інтелекту представники 29 держав підписали угоду про створення Всесвітньої організації співпраці у сфері ШІ — World Artificial Intelligence Cooperation Organization, або WAICO. Серед них — Китай, Росія, Казахстан, Індонезія, Малайзія, ПАР, Пакистан, Лаос, Сенегал, а також інші країни Азії, Африки й Латинської Америки, зокрема Куба та Венесуела.
Учасникам новоствореної організації Сі Цзіньпін зробив дві щедрі пропозиції. Він пообіцяв протягом п’яти років підготувати п’ять тисяч фахівців із країн-учасниць. Це означає, що програмісти й інженери із цих країн опанують китайські технології та інструменти і потім привезуть цей «китайський стандарт» додому.
Друга пропозиція — створення міжнародних центрів застосування ШІ спільно з Асоціацією держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Африканським Союзом, Лігою арабських держав, БРІКС та Шанхайською організацією співробітництва (політичне та безпекове об’єднання, у якому провідну роль відіграють Китай і Росія). Це означає, що Китай пропонує не лише технології, а й спільну інфраструктуру для них.
Схожу модель просування своїх технологій у світі вибудовують і США. Тож WAICO — не чергова міжнародна організація, а елемент глобального суперництва за право встановлювати правила гри у сфері штучного інтелекту. Саме в такому суперництві формуються дві цифрові співдружності — китайська й американська.
Як США і Китай ділять світ штучного інтелекту
Створенню WAICO передував показовий факт — травнева зустріч Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна в Пекіні. До американської делегації входили керівники технологічних гігантів Nvidia, Apple та інших компаній. Дженсен Хуанг, Тім Кук та Ілон Маск фактично виконували роль дипломатів і промислових міністрів, а предметом великої державної дипломатії стали ШІ, чипи, напівпровідники й дата-центри.
Можна обережно спрогнозувати, що під час зустрічі відбулися певні кулуарні спроби США й Китаю домовитися про спільний цифровий простір і розподіл сфер впливу. Але, як видно з усього, це не мало результату.
Саме тому Китай зробив наступний хід: почав створювати перший об’єднаний цифровий простір під вивіскою організації співпраці у сфері ШІ. WAICO у цій логіці — не жест доброї волі, а фіксація того, що домовитися про єдині правила з Вашингтоном не вдалося.
США діють дзеркально. Американська програма міжнародної співпраці у сфері штучного інтелекту OpenAI for Countries обіцяє надати країнам, що не мають ресурсів для самостійного створення потужних обчислювальних систем, доступ до ключових технологій на умовах партнерства. Програма передбачає створення в країнах-партнерах дата-центрів, упровадження локальних версій ChatGPT, адаптованих до національного контексту, та підключення до мережі американських надпотужних дата-центрів Stargate, у яку планують інвестувати до 500 млрд дол.
Риторика Китаю і США різна — «спільнота єдиної долі» проти «демократичного ШІ». Але логіка однакова: обидва лідери експортують не лише технології, а й власні стандарти, правила та модель контролю над штучним інтелектом. І від того, до якого з цих двох центрів впливу приєднається та чи інша країна, залежатиме, чиї правила будуть вбудовані в алгоритми. Для України, яка саме зараз пише законодавство про ШІ, це питання не абстрактне.
Добровільна цифрова колонізація
Китай пропонує іншим країнам приєднатися до його цифрової екосистеми, обіцяючи їм «цифровий суверенітет». Ця ідея з’явилася не сьогодні. Ще 2017 року Пекін проголосив, що кожна країна має самостійно визначати, як розвивати свої цифрові технології та управляти даними. Для багатьох країн Глобального Півдня це виглядає привабливо: Китай не вимагає політичних реформ, демократизації, натомість пропонує технології та обіцяє не втручатись у внутрішні справи.
Обіцянку цифрового суверенітету Китай підкріплює конкретними технологічними рішеннями — пропонує моделі штучного інтелекту з відкритим кодом. Це означає, що розробники можуть вільно використовувати їх, змінювати й адаптувати під власні потреби. Такі моделі дешевші за більшість західних аналогів, працюють навіть на менш потужному обладнанні й легше адаптуються до локальних умов.
Але безкоштовний сир буває лише в мишоловці. Держава, яка впроваджує китайські моделі ШІ, поступово переходить і на інші китайські цифрові рішення — хмарні сервіси, інструменти для навчання моделей, обладнання й технічні стандарти. Спочатку це виглядає як вигідна пропозиція: сучасні технології за невеликі гроші. Потім під них перебудовується цифрова інфраструктура. З часом з’являється залежність від китайських оновлень, обладнання та постачальників. А відтак — і зацікавленість у тому, щоб уся ця система працювала й далі.
Це і є добровільна цифрова колонізація: держава без примусу входить у «вигідну» систему, але поступово втрачає можливість безболісно з неї вийти. Формально країна-партнер зберігає прапор і парламент, фактично ж її управлінські рішення дедалі більше залежать від побудови мовних моделей, оновлень і стандартів, сертифікованих у КНР. А WAICO стає політичним дахом цієї «співдружності»: формально в ній усі рівні, а фактично домінує той, хто надає моделі, обладнання, навчання й кредити.
Як Китай будує цифрову державу на основі ШІ
Що ж Пекін намагається експортувати своїм партнерам? Насамперед — власну модель цифрової держави, закладену у стратегії «Цифровий Китай» та урядовій ініціативі «ШІ+». Вона передбачає інтеграцію штучного інтелекту в економіку, державне управління, освіту, медицину й науку. До 2035 року Китай планує побудувати «інтелектуальну економіку та інтелектуальне суспільство» і стати світовим лідером із цифрового розвитку.
У цій моделі штучний інтелект — не окрема технологія, а основа функціонування держави, тому він перебуває під її контролем. Як це працює на практиці, свідчать уже ухвалені в КНР регуляторні акти.
У квітні 2026 року Адміністрація кіберпростору Китаю оприлюднила проєкт заходів щодо управління аватарами (віртуальними людьми). Кожен аватар повинен мати ідентифікованого оператора, а контент, який він генерує, підлягає постійному моніторингу. Це унеможливлює появу автономних або неконтрольованих «цифрових лідерів думок».
У червні 2026-го в Пекіні запрацювала платформа управління життєвим циклом гуманоїдних роботів. Вони отримують унікальні 29-символьні номери, фактично цифрові паспорти — щоб держава знала, кому належить і ким розроблений кожен робот. У той час як Захід розмірковує, чи може робот мати права, Китай цікавить, кому він належить і хто відповідатиме за нього.
Під державним наглядом перебувають і алгоритми штучного інтелекту — вони також проходять обов’язкову реєстрацію.
Такий самий підхід Китай застосовує і до метавсесвіту (Metaverse) — цифрового простору. На відміну від західних VR-платформ, орієнтованих переважно на вільне спілкування й розваги, китайський Metaverse — це елемент управління реальним світом. Він має стати частиною міської та промислової інфраструктури — об’єднати цифрові двійники міст, роботів, штучний інтелект і розумні виробництва. Тому державний контроль закладений навіть у принципи роботи цифрового середовища: ідентифікація користувачів, модерація контенту, контроль транзакцій і вимоги до алгоритмів.
Цифровий суверенітет України: чому європейських правил для ШІ недостатньо
Європейський досвід показує, що навіть найдетальніше регулювання саме собою не гарантує цифрового суверенітету. Так, Європейський Союз створив найрозвиненішу систему регулювання ШІ — Акт про штучний інтелект (AI Act), інвестує в розвиток суперкомп’ютерів та інфраструктури. Проте, згідно з доповіддю експрем’єр-міністра Італії Маріо Драґі про конкурентоспроможність ЄС, близько 70% фундаментальних моделей ШІ походять зі США, а понад 65% європейського хмарного ринку контролюють американські компанії. Це означає, що самих лише правил недостатньо: без власних технологій і платформ цифровий суверенітет залишається недосяжним.
Для України з цього випливає прямий практичний висновок. Механічне перенесення європейського AI Act у національне законодавство — це шлях у глухий кут. Адже європейська модель жорстко регулює розвиток і використання штучного інтелекту, встановлюючи масштабні обмеження та складні процедури для просування ШІ й суміжних технологій. Але водночас ЄС досі значною мірою залежить від американських технологій.
Тому, якщо Україна запозичить лише європейські правила, але не створюватиме власної технологічної бази — потужні обчислювальні центри, серверну інфраструктуру, власні моделі та програмні рішення, — вона ризикує отримати європейські обмеження без європейських можливостей. А ключові технології будуть закордонними (американськими або китайськими).
Натомість Україні потрібні власні закони про штучний інтелект і власний Цифровий кодекс — системний акт, який об’єднує правила щодо даних, алгоритмів, цифрової ідентичності, віртуальних активів, цифрових людей і роботів. Такі правові акти мають бути сумісними з європейським законодавством, але водночас враховувати українські інтереси, оборонні потреби й реальні технологічні можливості.
Альтернатива проста й неприємна: якщо ми не створимо власної правової моделі, її місце посяде чужа — американська або китайська, разом із чужими стандартами, платформами та механізмами контролю.
Источник: zn.ua